1. 0рфей, до речі, також був фракієць(Л. Костенко).
2. А завтра ж у мене, знаєш, важливі справи в місті (П. Жур)
3.Метеором огнистим ударив в дніпровські степи і, здавалось, — вріс (Є. Маланюк).
4.Душа, справді, у мене досі була холодна, бо не світило їй сонце (М. Стельмах).
5. Шкода, ми втрачаємо прекрасного солдата (В. Собко)
6.0, правда, знали ми в ту мить, кому сміється ніч і сяє… (Олександр Олесь).
7. Ця пісня в душі моїй, знаю, бринить, на че напнута туго струна (Л. Первомайський ).
8..Може, ще раз сонце правди хоч крізь сон побачу… (Т. Шевченко).
9.Буває, часом сліпну од краси (Л. Костенко).
Тополя в небо руки підійма. Напевне, хоче дістати тонкими пальчиками пухнасті хмарки, що так швидко минають її. Їй так хочеться обійняти тепле і ніжне сонечко, що кожен день ніжить її маленькі зелені листочки. Коли до тополі навідується свіжий вітерець, вона ніжно лопоче йому про свої справи. А він тільки бешкетує, як навмисне, безтямно грається з її пляттячком і мереживним пушком, путається у волоссі. Подруги-вишні тільки заздрісно поглядають у її бік, ніколи їм не дотягнутися до неї зростом. А сонечко дивиться на все з гори і тільки посміхається.
