На день народження мені батьки подарували собаку. А тварини потребують догляду, тому в мої обов'язки входило гуляти з собакою вранці та ввечері.
Теплого літнього вечора ми з Дружком, так звали мою собаку, йшли стежкою у міському парку. На майданчику для тварин вже не було нікого. Дружок весело бігав біля мене, а потім раптом насторожився — і побіг у протилежний бік, де почав весело гавкати. Цікавість змусила і мене підійти туди, де весело крутив хвостиком Дружок. Коли я підійшов і намагався роздивитись, що ж побачив під кущем мій собака, то відчув, що щось дряпає мені ногу. Я опустив очі до ніг і побачив, як по штанині дерлося злякане маленьке кошеня. Воно втекло від собаки і просило захисту у мене. Я взяв кошеня на руки, приголубив і заспокоїв його. Кошеня приємно замурчало.
Если оцени
Объяснение:
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
