Ще з ночі почав він свою роботу, щоб ранком здивувати весь світ. Кожний кущик, кожне деревце дід Мороз прикрасив по-різному. На кущах глоду порозвішував тонке мереживо. На гілках черемхи — разки намиста. А дубовому листу, що так і не опав восени, доточив розкішні торочки. Всіх обійшов, нікого не минув. Немало потрудився він і біля сосен.
Торкнувся кожної глиці і ніжним серпанком оповив крони. І зараз усі сосни, мов купаються в білому мареві. Від цього кожний стовбур ще більш відливає червоним золотом, а верховіття м'яко тане в безмежному просторі тьмяно-срібного неба. Важкі, сизі пасма, боячись згубити свою красу, схилились, завмерли і не ворухнуться.
Глибока тиша залягла довкола. Ніщо не шерехне, ніщо не порушить цей урочистий, зимовий спокій. Віддалік сосен — берізка. Та яка берізка! Хіба скажеш, що вона гола, безлиста? На ній розпустилося чудове, біле листя, а на гінкому вітті розкрився весняний первоцвіт. І все на ній біле: і гілля, і листя, і кора. Хто не йде — замилується. А дід Мороз тільки посміхається в сиву бороду: «А що, гарна?».
Отакий-то витівник живе у наших краях.
Всього-навсього хотіли трішки снігу,а зимонька нам подарувала цілі замети.Хоч-не-хоч а все таки зима хоче господарювати.Коли-не-коли вона звичайно поступається теплому сонечку.Як-не-як але природі потрібне тепло,та й люди та тварини теж люблять погрітися.Пліч-оп-ліч з бабою Віхолою ходить по лісам та полям дід Морозенко.Де-не-де ще не вкрила зима землю своєю сніговою ковдрою.Віч-на-віч зустрілись дід Морозенко та баба Віхола та захопили в сніговий полон все навкруги.Будь-що-будь але після холоду та снігу завжди приходить тепле сонечко та обігріває все навкруги.
