Небагато у світі храмів, про які написано романи. Нотр-Дам у Франції - про нього «Собор Паризької Богоматері» Віктора Гюго. Софія Київська, про яку написав роман «Диво» Павло Загребельний. І є в Україні ще один храм, описаний у романі - у «Соборі» Олеся Гончара. То Троїцький собор у місті Новомосковську Дніпропетровської області, колишній Самарі. Хоч автор прямо його не називає і собор у романі -узагальнений образ, ми однак упізнаємо в описах, в історії будівництва саме козацький Троїцький собор, шедевр українського бароко.
Історія його спорудження, яку записав Дмитро Яворниць-кий, схожа на легенду. Було це в 1773 році, коли Запорозьку Січ ось-ось мали зруйнувати. У Самарі стояла старенька церковиця, і козаки задумали збудувати нову. Зібрали раду, знайшли майстра - Якима Погребняка. Був він із себе непоказний, і старшина засумнівалася:
- Чи ж ти зумієш збудувати Божий храм?
А будувати козаки надумали неабияк: без жодного цвяха! Бо негоже, міркували вони, у храм розп'ятого на хресті, забивати цвяхи в дерево.
- Збудую, чому ні. Мені не вперше, - відповів Яким По-гребняк. Та й намалював просто на стежці в саду, де вони зібралися, гарну п'ятиглаву церкву. Потім додав:
- Збудував би й більшу, з дев'ятьма верхами. Намалював дев'ятиглаву, і так та церква всім сподобалася,
що сказали ставити її. Навезли дерева, заклали підвалини.
Тільки цього разу засумнівався сам майстер. Дерев'яної церкви на дев'ять бань не було ніде в Україні. Як її вивести, як зібрати все докупи, щоб кроква до крокви, щоб міцно, надійно було? Злякався майстер, навіть заховався у плавнях. Лежить у комишах, а на обрії видніє Самарський Миколаївський монастир, немов вабить до себе майстер Яким до святого Миколи Чудотворця. І тоді приснився йому собор. Прокинувшись, майстер зробив маленьку церкву зі стебел комишу. Усе в ній добре вдалося, і він, уже впевнений у собі, вернувся на будову.
Комишевий макет потім довго зберігався в соборі, аж врешті розсипався на порохню.
А собор стоїть. Майстер справді обійшовся без цвяхів: колоди скріплено дерев'яними кілочками або взято «в замок», тобто врізано одна в одну. І так їх міцно скріплено, що не бояться ні бур, ні землетрусів. Одного разу ураган позривав у місті дахи, повивергав дуби з корінням, а соборові - хоч би що!
Стоїть собор! Його називають дивом на все Запоріжжя, його копіюють, будуючи інші церкви. Раз побачений, він западав у душу назавжди, причаровував стрункістю, гармонією ліній, легкістю, красою. Та чи є в ньому ще інший чар? Може, справді, «в отому гроні соборних бань живе горда, нев'януча душа цього степу? Живе його задума-мрія, дух народу, його естетичний ідеал...». Про це ви неодмінно прочитаєте в романі «Собор» Олеся Гончара. Тоді збагнете, чим є цей храм для України. У час, коли стирали козацькі назви міст, прекрасний собор нагадував про велич наших будівничих, про мужність і непокору, про дорогу, жадану волю!
