до якого типу односкладних речень належить подане речення а руїни попіл з горища пустка розбавлені міста і села сирот и вдов втрачені Надії і мрії поділення а наземні безособові визначено особові неозначено особові​

ответ: В

A) Ви не знаєте, на що здатна людина, наповнена болем за своє дитя. (ускладнене дієприкметниковим зворотом) - не підходить.

B) Даруючи радість іншим, не забудь про себе. (ускладнене обставиною) + підходить

C) І прийде гідна старість - нагорода гарної юності. (ускладнене присудками) - не підходить

D) За винятком Васильченка, усі хлопці завершили роботу. (односкладне речення) - не підходить.

E) Ми знаємо, хто ми є, але не знаємо, ким ми можемо бути. (ускладнене однорідними підметами і присудками) - не підходить.

Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.