❗ ЗРОБИТИ С ЦЬОГО ТЕКСТА СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ❗ Вдалині мліло місто, і чернець рушив до нього. Це був Карлополіс – резиденція шведського короля. У приймах у нього – український гетьман-вигнанець Пилип Орлик, який недавно повернувся з недобитим військом з-під Білої Церкви.  Монах чув, що вісім полків драгунів кинув цар Петро на армію Орлика. Коли ж відступили царські воїни, то рушили на своїх козацькі загони гетьмана Скоропадського. Вони й розбили армію Орлика. 
Поспішив тоді Орлик у Карлополіс і спитав короля, де його до Король же спитав Орлика, де Мазепи скарб, за який мали закупити зброю… «Ось де», - показав Орлик на козацький базар за наметами: там товпилися турки, татари, купуючи в запорізьких лицарів похідні обладунки, щоб козацтво мало за що з’їсти хліба й випити за колишні перемоги. 
Безнадія огортала від цих торгів. Якийсь нетяга скручував шаблю з дамаської сталі в колечко, відпускав, і вона випорскувала в повітря з дзвінким зойком. Турок брав шаблю, змахував нею, перерубуючи кінську волосину, потім забирав, кидаючи продавцеві монету. Інший козак клацав язичком пістоля й прицілювався в яструба, стріляв – і яструб падав додолу. Козак забирав монету й квапився до шинку. А там гармаші вже пропивали виторг за гармати: гуляй душа без кунтуша! 
Чернець схопив голову в руки: невже завершує козацтво у безслав’ї свою славну історію? Все траплялося на козацькому віку, але ніколи не продавав козак зброї… Що він купить на ті, що залишаться після шинку, гроші – ярмо?! 
Монах стояв на порозі гетьманської світлиці й придивлявся до невисокого чоловіка – вірного побратима гетьмана Мазепи, що на вигнанні сам гетьманом став. Пилип Орлик у черкесці, ботфортах, з лисуватим тім’ям, зсутулений у плечах, стояв біля вікна і дивився на базарний збрід. 
Повернувши голову на скрип дверей, гетьман побачив монаха, показав рукою, щоб присів. Гість подумав, що Орлик безсилий, щоб, як Христос, розігнати міняйлів нагайкою. Не може, бо козаки, озлоблені поразкою під Білою Церквою, здатні розірвати гетьмана на шматки. 
Зазирнувши у вічі Орликові, монах спитав: 
- Чому не вийдеш до козаків, які спродують зброю разом зі своєю честю? 
Поник гетьман, довго мовчав, потім мовив: 
- Замість перемоги в бою я дав людям іншу цінність. Вона сьогодні може здатися безвартісною, та колись вивищить нашу націю серед народів… Я дав українському народові найсправедливіший Закон – «Конституцію прав і свобод Запорозького війська», за яким вони мають право судити навіть мене. Ним я дав право кожному бути вільним від страху залежності. Бо тільки вільні люди зможуть створити вільну державу! Завтра з новим Законом ми визволимося, і тоді лицар своєї зброї не продасть! 
Чернець відчував, як у душі проколюється паросток надії, задля якої варто жити і страждати. 
- Візьми мій Закон, - Орлик подав монахові списаний дрібною в’яззю пергамент, - і проповідуй слова його правди! 
Чернець узяв сувій, подався до виходу, та на порозі спинився і спитав: 
- Ви збираєтесь далі воювати, пане гетьмане? Вірите в перемогу? 
- Ні, - сказав гетьман, і ченцеві стало впевненіше від того, що не почув бравадної олжі. – За свого життя не діждусь перемоги. Така склалась у світі кон’юнктура. Та мусимо знати наші законні права, бо інакше наше право стане незаконним. Мусимо щодня вселяти в людей віру у власний Храм на своїй землі. Іди його шукати! ​

Відповідь:

Сьогодні важливо усвідомлювати нерозривний зв'язок природи і суспільства, що носить взаємний характер. Тут доречно згадати слова А. І. Герцена про те, що "природа не може суперечити людині, якщо людина не суперечить її законам". З одного боку, природне середовище, географічні і кліматичні особливості роблять значний вплив на суспільне розвиток. Ці фактори можуть чи прискорювати сповільнювати темп розвитку країн і народів, впливати на суспільний розвиток праці.

Нашій планеті за різними підрахунками від 4,5 до 5 млрд. років. У масштабах Всесвіту цей час можна вважати миттю, але для нас, людей, що мешкають на цій планеті зараз, ці 5 млрд. років - це величезний проміжок часу, який навіть важко собі уявити, не кажучи вже про те, щоб зрозуміти його та сприйняти, як належне.

Центральна зірка нашої системи, наше Сонце - це звичайний жовтий карлик, зірка дуже ординарна і нічим не примітна. Розташована вона далеко від центру нашої Галактики, і сторонній гач не звернув би на неї ніякої уваги - просто ще одна зірка з мільярдів.

Навколо цієї зірки утворилася система з 9 планет, які обертаються навколо неї з різною швидкістю та на різних орбітах. Ну то й що? В галактиці безліч зірок з планетарним оточенням! Так, усе вірно, якби не одне маленьке" але" - на одній з цих планет з'явилося життя.

Звичайно, шлях розвитку життєвих форм від найпростіших молекул та клітин до сучасного біологічного різноманіття в живій природі був непростим та тернистим. Багато видів внаслідок еволюційного відбору були відкинуті природою та вимерли. Інші види продовжували успішно розвиватися, еволюціонувати та збільшуватися чисельно. В процесі еволюції у представників різних видів внаслідок пристосування до нестабільних умов довкілля змінювалася внутрішня будова, поведінка, з'являлися нові інстинкти та навички тощо.

Протягом свого існування та розвитку різні живі організми взаємодіяли одне з одним. Якщо для існування цим організмам був потрібен один і той же природний ресурс, - вони об'єднувалися в групи та спільноти для користування цим ресурсом або конкурували одне з одним... Відбувався процес поступового утворення біосфери у такому вигляді, який ми маємо на сьогоднішній день

Пояснення:

Якщо ми робимо людині добро, вона буде нам вдячна й можливо, до нам у майбутньому. Коли ми робимо людині лихо, вона до кінця життя буде це нам згадувати.

           Чому ж такі речі трапляються в нашому житті? Справа в тому, що стан, коли людині неприємно, набагато краще запам"ятовується, ніж стан, коли людині добре. Можна припустити, що це пов"язано зокрема з фізичними відчуттями, які залишаються після вчинку, який зробила людина по відношенню до вас. Що робить нас щасливими й радісними? Жарт і ми сміємося, смачне морозиво, після якого лишається приємний, короткотривалий післясмак. Ароматні, гарні квіти, які зів"януть за кілька днів. Це - швидкоплинні речі, вони не затримаються разом з нами надовго. А що ж робить нас сумними, що змушує відчувати лихо? Удар, після якого лишається синець, образливе слово, яке ми довго будемо носити в розумі та серці, плями на нашому одязі, які залишила інша людина. Такі речі ніяк не хочуть виходити з пам"яті. З одного жарту ми не сміємося тричі. Над горем ми можемо плакати довгі роки. Так, нажаль, людина влаштована. Лихо завжди лишає глибший слід. Його завжди треба довго й ретельно "виганяти" зі свого розуму й думок.

              Так, людина завжди довше буде пам"ятати лихо, від цього не втечеш. Але можна з цим боротися, виховувати свою силу волі, не давати лихим спогадам "оселятися" в думках. Всюди можна знайти гарні моменти, варто лиш спробувати.

Объяснение: