❗ ЗРОБИТИ С ЦЬОГО ТЕКСТА СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ❗ Вдалині мліло місто, і чернець рушив до нього. Це був Карлополіс – резиденція шведського короля. У приймах у нього – український гетьман-вигнанець Пилип Орлик, який недавно повернувся з недобитим військом з-під Білої Церкви. Монах чув, що вісім полків драгунів кинув цар Петро на армію Орлика. Коли ж відступили царські воїни, то рушили на своїх козацькі загони гетьмана Скоропадського. Вони й розбили армію Орлика.
Поспішив тоді Орлик у Карлополіс і спитав короля, де його до Король же спитав Орлика, де Мазепи скарб, за який мали закупити зброю… «Ось де», - показав Орлик на козацький базар за наметами: там товпилися турки, татари, купуючи в запорізьких лицарів похідні обладунки, щоб козацтво мало за що з’їсти хліба й випити за колишні перемоги.
Безнадія огортала від цих торгів. Якийсь нетяга скручував шаблю з дамаської сталі в колечко, відпускав, і вона випорскувала в повітря з дзвінким зойком. Турок брав шаблю, змахував нею, перерубуючи кінську волосину, потім забирав, кидаючи продавцеві монету. Інший козак клацав язичком пістоля й прицілювався в яструба, стріляв – і яструб падав додолу. Козак забирав монету й квапився до шинку. А там гармаші вже пропивали виторг за гармати: гуляй душа без кунтуша!
Чернець схопив голову в руки: невже завершує козацтво у безслав’ї свою славну історію? Все траплялося на козацькому віку, але ніколи не продавав козак зброї… Що він купить на ті, що залишаться після шинку, гроші – ярмо?!
Монах стояв на порозі гетьманської світлиці й придивлявся до невисокого чоловіка – вірного побратима гетьмана Мазепи, що на вигнанні сам гетьманом став. Пилип Орлик у черкесці, ботфортах, з лисуватим тім’ям, зсутулений у плечах, стояв біля вікна і дивився на базарний збрід.
Повернувши голову на скрип дверей, гетьман побачив монаха, показав рукою, щоб присів. Гість подумав, що Орлик безсилий, щоб, як Христос, розігнати міняйлів нагайкою. Не може, бо козаки, озлоблені поразкою під Білою Церквою, здатні розірвати гетьмана на шматки.
Зазирнувши у вічі Орликові, монах спитав:
- Чому не вийдеш до козаків, які спродують зброю разом зі своєю честю?
Поник гетьман, довго мовчав, потім мовив:
- Замість перемоги в бою я дав людям іншу цінність. Вона сьогодні може здатися безвартісною, та колись вивищить нашу націю серед народів… Я дав українському народові найсправедливіший Закон – «Конституцію прав і свобод Запорозького війська», за яким вони мають право судити навіть мене. Ним я дав право кожному бути вільним від страху залежності. Бо тільки вільні люди зможуть створити вільну державу! Завтра з новим Законом ми визволимося, і тоді лицар своєї зброї не продасть!
Чернець відчував, як у душі проколюється паросток надії, задля якої варто жити і страждати.
- Візьми мій Закон, - Орлик подав монахові списаний дрібною в’яззю пергамент, - і проповідуй слова його правди!
Чернець узяв сувій, подався до виходу, та на порозі спинився і спитав:
- Ви збираєтесь далі воювати, пане гетьмане? Вірите в перемогу?
- Ні, - сказав гетьман, і ченцеві стало впевненіше від того, що не почув бравадної олжі. – За свого життя не діждусь перемоги. Така склалась у світі кон’юнктура. Та мусимо знати наші законні права, бо інакше наше право стане незаконним. Мусимо щодня вселяти в людей віру у власний Храм на своїй землі. Іди його шукати!
