У наш час інформаційних технологій можемо безпомилково ствержувати що двері до будь-яких знань відкриті кожній людині.Але помічаємо ,що школярі не надто наполегливо засвоюють матеріал.З одної сторони знання шкільної програми можна вважати як потрібними так і нав"язаними.Учнів не вчать цікавитись,а вчать мовчазно,наче раби,приймати те що не завжди подобається.Хороший вислів :"Гризти граніт науки".Коли нам потрібні сучасні,необхідні для життя плоди розуму власних міркувань,солодкі та життєво необхібні як вода,ми гриземо камінь.Молодші школяри які привикли до думки,що їхні питання "недоречні" з погляду страших ,замикаються та небажають розвиватись у пізаннні світу.Не тільки шляхи до знань відкриті кожному але й бажання.Інше питання чи до оточення власної сім"ї,домашня та шкільна атмосфера,розвивати це натхнення дослідження основ буття,чи замкне юний розум.Коли дитина усвідомлює що її бачення є байдужі суспльству,відповідно в неї гасне потяг до життя,його різнобічності.Наступна та найскладніша для батьків стадія,це період пожинання їхніх плодів виховання,а саме підліток спирається на авторитети,що приносить світ,а не на вибір власних переконань.Важливо віднайти особисту жагу до правди,знань,боротись за неї,незважаючи на думку соціума,та рости у напрямках які цікавлять тебе.Такі люди стають вчителями для інших,повадирями сліпих,вони необхідні сучасному світу,який старається погасити вогні дитячих очей.Ці особистості приносять найбільшу користь.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак...
