В усі часи у родині без хліба не можна було жити. Найголовніше на столі — хліб. Хліб та сіль на вишитому рушникові були ознакою гостинності українського народу. Раз на тиждень господиня випікала хліб у жіночий день — п'ятницю.
Хлібна діжка — це родинний оберіг. її не годилось використовувати з іншою метою, окрім свого прямого призначення.
Руками легко виплескували круглу хлібину, клали її на рушник, потім на ясеневу лопату клався капустяний листок, притрушувався борошном і лише тоді на нього переносили хлібину. Спритно шугали лопату в гаряче черево печі, потім піч затуляли заслінкою.
Про все це мені розповідала моя бабуся, яка мешкає в селі на Полтавщині.
Зараз жінки не випікають хліб, бо можна його купити у будь-якому магазині. Але уявити собі хоч один день без хліба неможливо. Він потрібний і на сніданок, і на обід, і на вечерю, і на святковому столі.
Объяснение:
- Привіт, Оксано!
- Привіт, Альонко! Як ся маєш?
- Добре, у мене тепер є справи, тож нудьгувати ніколи! А в тебе?
- Міркую, чим би таким зайнятись, цікавим і корисним водночас… Вибач, а які це в тебе справи з’явились?
- Я навчаю свого двоюрідного брата української мови!
- Та не може бути! Ти ще сама маленька!
- Так, але він молодший від мене. До того ж я добре знаю українську мову і завжди на уроках отримую вищі бали!
- А твій брат зовсім не знає української мови?
- Зовсім! Мої дядько та тітка, його батьки, переїхали сюди з Білорусі, з міста Гомеля, місяць тому. А Сашко вивчав в школі лише білоруську мову!
- Але ж білоруська мова, здається, схожа з українською?
- Це тільки так здається, але насправді слова вимовляються інакше! І орфографія зовсім інша!
- І яким чином ти навчаєш Сашка української мови?
- Поки що дуже просто. Я показую йому предмети та кажу, як вони називаються українською. Він повторює, а потім повинен мені скласти речення з цими словами.
- А ти пробувала давати йому читати українські тексти?
- Так, але він так кумедно читає, що я не можу втриматися від сміху! Начебто хтось узяв та перекрутив усі слова!
- Альонко, мені здається, що я можу до тобі навчати Сашка української мови. У мене є кілька цікавих ідей щодо того, як можна організувати уроки. А також я точно не буду сміятися, коли він стане читати.
- Оксанко, я так вдячна тобі! Ти собі не уявляєш! Мені так потрібна до
- Нема за що! Ну, я побігла! Коли мені до вас прийти?
- Можна завтра о п’ятій, Сашко якраз буде у нас.
- Ну, тоді до зустрічі!
- До зустрічі! Ще раз красно тобі дякую! Побачимось!
Діалог 2
- Аню, ти зараз не нічим не зайнята?
- Та ні, зараз же перерва! Ти хочеш щось спитати, Михайлику?
- Так, хочу. Я бачу в тебе на парті якусь книжку про українську мову. Що там такого цікавого?
- В цій книжці перераховані основні види помилок, які люди роблять в українській мові. Тобто ті слова, які вони говорять неправильно.
- Я щось не зрозумів. Як це – говорять неправильно?
- Наприклад, я скажу: «він не говорить на українській мові». А правильно буде в такому разі казати: «він не говорить українською мовою». Або «він не володіє українською мовою».
- І де ж тут помилка? «На українській мові» - це також правильно. Мій батько говорить саме так.
- Але ж це діалектна форма, а літературна мова визнає тільки «українською мовою».
- А що ще є в твоїй книзі?
- Багато різних прикладів. Правильно вживати «торговельний центр» замість «торгівельний», «домагатися успіху» замість «добиватися», «стежити за тобою» замість «слідкувати»…
- Слухай, Аню, навіщо тобі взагалі ця книжка? Чи тобі не все одно, яке слово вживати?
- Я вважаю, що людина має користуватися мовою грамотно та літературно.
- Аню, мені здається, ти даремно втрачаєш час на цю дурну книжку. Може, краще підеш подивишся новий Сергієвій I Pod? Оце справжня річ! Прогрес науки! І коштує – ого-го!
- Залюбки піду подивлюся, це теж цікаво. Але мова мене теж цікавить не менше. До того ж я планую брати участь у Всеукраїнському конкурсі з української мови. І мені треба підготуватися.
- Ну, якщо ти виграєш за це приз, тоді, може, і є причини сидіти над книгою… Але це не для мене! То я пішов! Приєднуйся до нас!
- Добре, але спершу дочитаю приклад!
