Це був світанок. Сонце м'яко світило на моє обличчя. А я стояла серед духмяного луга. Крізь було тихо, луг стояв безвітрянний, лише соловей наспівував свою веселу пісеньку. Я лігла у високу траву надімною вилися будяки і бур'яни які рясно засіяли увесь луг. Я лежала і відчувала легкий шелест різнотрав'я. Аж тут, хтось в'їхав на луг, він з'явився непомітно. Це був мій батько, який підробляв на полі. Я йому помахала рукою і вирішила пробігтися і назбирати різноманітні трави. Я зібрала трави які до б підтримувати здоров'я у разі чого, знайшла навіть м'яту і також гарнесенькі квіточки. З трав я зробила в'язь і поклала їх у кишеню, а з квіт зробила вінок. Я почула морквяний аромат позаду. Тато приніс мій улюблений морквяний пиріг! Я чимдуж побігла до нього, і ми стали обідати. Я відчувала суміш багатьох запахів, і морквяного пирога, і трав'янистого запаху поля, і п'янкої вишні яка росла неподалік від нашого обіднього столу. Не вспіла я й оглянутися як вже настало надвечір'я, виглянула перша зоря я відчула в'язкий аромат вечірньої пори. Нам вже потрібно було їхати, я була рада побачити настільки гарний луг, невже він зовсім скоро зав'яне...Мы з татком сіли у машину і з'їжджаючи з узгір'я останній раз побачили прекрасний, квітучий луг...
В школе у меня была очень строгая учительница по математике, которая за невыполнение домашнего задания и за не решение задачи ставила «2». Поэтому каждый урок для класса был как зал суда, где все ученики сидели как обвиняемые. В один из дней, когда учительница пришла, мы встали, поздоровались и тут один мальчик выдает: «Всем стать, суд идет. Сегодня в роли обвиняемого буду я. так как не сделал домашнее задание. Разрешите сказать последнее слово и свое оправдание». И тут все заржали. а потом мы все дружно плакали.
