Переказ твору будьмо інтелегентними ​

Як відомо, історія не любить слова "якби". Історики говорять так: "Це було, воно стало причиною того, що...".
Але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було Запорозької Січі. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів, їх розтерзали вороги, розтоптала жорстока дійсність.
Наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі і бути українцями.
І як буває прикро, що ми чуємо про воєнне мистецтво римських легіонерів і не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. Знаємо про подвиги Ганнібала і не знаємо про подвиги Самійла Кішки, Петра Сагайдачного чи Івана Сірка. Захоплюємося подвигом спартанців біля Фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під Берестечком...
Історією треба не просто цікавитись, її треба досконало знати. Бо історія — не просто минуле народу, це його жива душа. Ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.

 

Одного літнього ранку ледар-кіт дрімав на ганку.Аж чує гомін,гвалт щось трапилось десь там.Відкриває потихеньку ліве око і побливу бачить бійку двох хвальків.Сірих грязних пітухішків.“Я сміливіший за тебе, на землі я, чи у небі,
всіх порву я мов собака”-каже перший розбишака.“Де тобі, я сам хоробрий,не знайти по самий обрій з ким зрівнятись міг би я”-друге каже пітуша.Встав ліний-кіт і пішов до них взявши їх в охапку кіт-пузатий поставив у бійці крапку.Пощастило малюкам-хвалькам позбутися піряних хвостів.А на кінець кіт сказав так:"Ось про що розмова, діти,так у світі треба жити,щоб тебе не за словами цінували, а ділами."