До ть За до сполучників (де це можливо) перебудуйте безсполучникові складні речення на синонімічні складносурядні та складнопідрядні.

1. Заходить місяиь, гаснуть зорі, з-за гаю спів несе луна. 2. Шумлять жита, хвилюється пшениця, народжується ранок вдалині. 3. Весняне тепло раптово топило товсті шари снігін — зима цього року не поскупилася снігами. 4. Хмарка над Одесою поворушила крайками крил, зривався вітрець, море почорніло. 5. Біля самої дпроги проглянула купка молоденьких печериць; далі хтось розбризкав по траві суниці; на білій черешні соковито рожевіють ягоди. 6. Старі люди кажуть: два хитрих мудрого не переважать. 7. Здобудеш освіту — побачиш більше світу. 8. Стихла пісня — тихо стало над степом. 9. Подивись: з початку року на землі лежать сніги. 10. Ми можем померти — не вмре Батьківщина. Ми можем загинуть — не згине народ!

Зразок: Заходить місяць, гаснуть зорі, з-за гаю спіє несе луна. — Заходить місяць, й гаснуть зорі, й з-за гаю спів несе луна.

     З народженням кожної людини формується суспільство. Іноді воно доброзичливе і співчутливе, та, частіше,  сурове і несправедливе. Можна довго говорити: "В який жорстокий час ми живемо", а самому, потрапивши в цей бурхливий потік жадібності, суровості, злості - стати таким же. Так було завжди, і завжди так буде. Адже не дарма говориться в народі "з ким поведешся - того й наберешся". Та чи всі змиряються? Чи всі погоджуються і пливуть за течією життя? О, як же я надіюся, що ні!
      Людина сама обирає свій шлях. Одні, опустивши голову, обирають змиритися і йдуть за долею в потоці з усима, не маючи ні сил, ні бажання щось змінити. Другі - гордовито тримають свою голову, але теж пливуть  за цим брудним потоком. Вони вважають себе гідними лідерами - та не міняють нічого.
     Якось мені довелося чути одну історію, про трьох хворих людей. Коли лікар підтвердив їхні смертельні діагнози: один - тихенько ліг на ліжко, повернувся до стіни, та й заплакав; другий - сів на стільця і тільки твердив: "Щось робити Треба щось робити..."; а третій - в думках молився Богу і пішов за лікарем, намагаючись з’ясувати, чи є якесь можливе лікування.
     Закінчилася історія тим, що перший, лежачи обличчям до стіни, так і помер до кінця тижня. Другий, наче, щось і хотів зробити, але не зробив. Чекала його смерть через місяць. Третій теж помер, але прожив, зі своєю сім’єю, ще 10 років.
     Тож вірю я, що є люди, які незважаючи на труднощі, мають сили духу та волі, протистояти зрадам, злу, байдужості і, навіть, смерті, як в тій історії про трьох смертельно хворих.
        
      

Я слухаю джмелика
Як приємно лежати в траві та слухати, що відбувається довкола. Ось далеко промчало авто. Десь угорі на дереві обізвалася синичка: цінь-цінь! Ніби каже: «Поглянь, я тут!» У траві, якщо лежати й уважно її розглядати, можна побачити безліч різних комашок, жучків, маленьких метеликів. Та раптом серед мовчазного трав'яного населення я почув дивний звук. Спершу подумав, що то десь далеко у високостях літак летить собі. Аж ні, це десь поруч! Роззираюсь і завмираю від несподіванки, бо прямо переді мною сів на квітку джмелик. Він був ще невеличким, я подумав, мабуть, він перший раз вилетів знайомитися зі світом. Джмелик був так близько, що я мав нагоду роздивитися його з усіх боків. Він був такий собі — «качок» — товстенький, серйозний, діловий. Чорні лапки миттю ніби прилипали до пелюсток квіток. Чорні оченята поблискували на його голові, а вусики-антени щось вишукували в просторі. І звичайно ж, дуже красиве волохате вбрання в чорну та жовту смужечку. Мені здалося, що джмелик насолоджувався своїм приглушеним дзижчанням і продовжував вкотре перелітати з квітки на квітку. А може, він співав пісню й був вдячний мені як слухачеві.
Я лежав у траві і слухав джмелика.