Словотвірний ланцюжок зі словом шафа​

  улица моего детства              (описание местности)              моя родная улица, на которой я живу уже четырнадцать лет, расположена в старой части города. на табличке написано: краснооктябрьская, но ее часто называют по-старому - конторская. труднее всего, наверное, описать то, что видишь каждый день, то, что стало привычным.              я стою в самом начале своей улицы и внимательно смотрю вдоль нее. длинной серой лентой протянулась асфальтированная дорога, вдоль нее по обеим сторонам выстроились молодые, аккуратно подстриженные клены. их яркая зелень радует глаз.              слева привлекает внимание красивое светлое здание, в котором находится "укртелеком". а вот здание справа, где прежде была телефонная станция, кажется мрачным, потому что оно грязно-серого цвета.              высотных домов здесь нет, только вдали, на пересечении с улицей дмитриевской, виднеется часть многоэтажного дома. но зато все здания необычны, не похожи друг на друга. на некоторых есть колонны, лепные детали, ниши. особенно красивы недавно реставрированные дома, они привлекают взгляды прохожих.              транспорта на краснооктябрьской немного, в основном это легковые машины. шумной мою улицу назвать нельзя. на ней часто встречаются двухэтажные дома с двориками, где любят посидеть и поговорить соседи.              мне дорога улица моего детства - улица, по которой я хожу каждый день в школу, а вечерами гуляю с друзьями. она навсегда останется в моем сердце. 

Це дуже складна для розуміння думка – що людина варта стільки, на скільки себе оцінює. Важко зрозуміти, за якими критеріями можна оцінити самого себе. Усім нам щось подобається в собі, щось ні. Оточуючі нас люди також схвалюють якісь наші риси, а якісь – ні. Вартість людини можна розглядати в двох планах: зовнішньому та внутрішньому. Зовнішній дуже часто зводиться до зверхніх оцінок приналежності до того чи іншого соціального кола за наявністю або відсутністю певних атрибутів. Звичайно, людина – це не тільки айфон, але на жаль, до розгляду внутрішнього потенціалу людини іноді так і не доходить, адже вона «блокується» на етапі оцінювання матеріального стану. Ця проста, але необ’єктивна фільтрація одразу вішає ярлик, не залишаючи місця для розкриття самої особистості. Це нагадує нам, що зовнішня оцінка з боку інших – часто необ’єктивна. Внутрішній план – це самооцінка самої людини. Згадаємо Мину Мазайла з однойменної п’єси М. Куліша. Йому ось прізвище «заважає» бути гідною людиною. А інколи насправді талановиті люди не можуть розкрити світу свій талант саме з причини того, що самі не вірять в його цінність. Чому? Мабуть, через те, що дозволяємо оточуючим впливати на нашу самооцінку та занижати її. Я дійшов висновку, що людина духовно багата не цікавиться зовнішніми атрибутами власної «собівартості». Вона розвиває свої здібності, майстерність у тому, що її цікавить, намагається дати людям те, що в неї добре виходить. Усі ми унікальні, кожен має свій талант. Мабуть, ніхто не знає людину краще за неї саму. Тому саме вона і ніхто інший розуміє, як досягти висот власного особистого розвитку. І тому, тільки самому собі ми можемо дати чесну та об’єктивну оцінку. Тому насправді, людина варта стільки, наскільки себе оцінює.