Кожного дня,тільки-но прокинувшись,я чую веселе:"Доброго ранку!" і бачу найлагіднішу в світі посмішку-мамину. З цих слів і починається мій кожний день. Мама-це найперша людина, яка вчить мене бути доброю, чуйною та справедливою. Тільки вона може так лагідно мене посварити, вказати на мої провинності,і так ніжно пригорнути та поговорити зі мною, як із дорослою людиною. Мама багато розповідає мені про різні життєві ситуфції і завжди наголошує, що на погані вчинки не можна відповідати тим же. І завжди потрібно ставитись до людей так, як хотілось би, щоб люди ставились до тебе. Я дуже хочу бути схожою на свою маму!
Тільки розділові знаки,соррі)
Ми вкупочці колись росли , маленькими собі любились, а матері на нас дивились та говорили, що колись одружимо їх.
Радіють люди, що одпочинуть, а я дивлюся... І серцем лину. В темний куточок на Україну
Столітнії очі, як зорі сіяли, а слово за словом сміялось, лилось: як ляхи конали, як Сміла горіла... Сусіди од страху, од жалю німіли,
Земля чорніє, Дрімає розум, серце мліє. Дивлюся: хати над шляхами. Та городі: з стома церквами, А в городах, мов журавлі, Замуштрували москалі;
Не завидуй і славному: Славний добре знає, Що не його люди люблять, А ту тяжку славу, Що він тяжкими сльозами. Вилив на забаву.
Так от, бачите, Мар'яна З убогим Петрусем Щовечора розмовляла, І мати не знала, Дивувалась, що се таке Мар'яну спіткало?
