Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість). Займенники відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Усі займенники змінюються за відмінками, а деякі, як і прикметники, — ще й за родами та числами. У реченні займенник найчастіше виступає підметом, додатком або означенням, рідше — частиною присудка. Наприклад: Я принесу тобі свою надію
Объяснение:
А.
2. Коли дівчина проснулася, на столі вже горіла свічка, у кімнаті нікого не було, у чорні смолисті вікна дріботів дощ.
3. Сіре небо кошлатилося дрібними отарами, блищала дорога, а над річкою й над калюжами підіймався серпанок.
4. На все впливає мови чистота: зір глибшає, і кращають уста, стає точнішим слух.
Б.
1. Сонце й повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що здається, надворі стоїть весна, одягнена в білі шати.
5. Повертало на обід, але здавалося, що день ще й не починався.
