1. Дієприкметник виступає в ролі присудка в реченні
Омиті росами квітки розтулюють повіки.
Душа, переповнена щастям, часто буває німа.
Затуманилась весняна ніч, осяяна цвітом яблуні.
Внизу виднілися затоплені молочним туманом міжгір’я.
3 уявленням про красу тісно пов’язана гармонія.
2. Дієприкметниковий зворот НЕ входить до складу речення

Синіють покриті вічним снігом високі гори.
Повитий ранковим туманом острів пливе у морі.
Пожовкле листя безшумно кружляє за вікном.
Застигли в мовчанні обважнілі від снігу сосни.
Залиті сонцем лани стояли в імлистій далині.
3. Дієприкметниковий зворот входить до складу речення

Я зачарований красою карпатських краєвидів.
Давні могили-кургани порозкидані серед степового роздолля.
Холодить розпашілі обличчя м’яка гірська прохолода.
На полонині пахло охолодженою за ніч землею.
Вечірнє повітря напоєне запахом скошених трав.
4. Дієприкметниковий зворот входить до складу речення

На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло.
Через вікно зазирнув клапоть неба, присипаний срібним пилом.
Під дубом зелененьким кінь змордований стоїть.
За один рідний звук ладен буваєш заплатити роком життя.
Заспівали тяжкі краплини, спадаючи з листя і квіту на землю.
5. Дієприкметниковий зворот НЕ ТРЕБА виділяти комами в реченні (розділові знаки пропущено)

Усе снить денною працею усе набирається сили.
Припорошена порохом стерня умлівала від сонця.
Карпатські гори одягнені в смерекові ліси стоять у німій величі.
Вона любила холодні осінні ночі наповнені місячним сяйвом.
Довго чув я полонений сном солов’їну пісню за моїм вікном.
6. Дієприкметниковий зворот НЕ ТРЕБА виділяти комами в реченні (розділові знаки пропущено)

Коло великоднього столу заставленого усяким свяченим стояла Олеся.
Завжди зі смаком одягнена вона справляла враження вихованої панночки.
Над Максимом нахилилося почервоніле від гніву й туги лице Тугара Вовка.
Затуманене легкими й прозорими хмарками над містом пливло сонце.
Потомлені далекою дорогою і літньою спекою коні ступали ліниво.

Найдорожча в світі людина — це мама. Вона завжди поруч своєї дитини. Хто знає, скільки болю і любові може умістити в себе материнське серце! Адже коли дитина захворіє, мама завжди співчуває і лікує, і навіть хворіє разом з нею. А коли діти виростають, то усі їхні болі дорослого життя мати ділить з ними. Матері супроводжують нас усе своє життя. Сила материнської любові перемагає будь-яку відстань. І де б ми не були, їхня турбота, їхні молитви зберігають нас від життєвих турбот.

Скільки пісень, віршів, творів присвячено матері. Це і "Пісня про рушник" Андрія Малишка, і "Два кольори" Дмитра Павличка, і "Лебеді материнства" Василя Симоненка, і оповідання "Мати" Олександра Довженка та багато інших.

У вірші "Сива ластівка" Борис Олійник задушевно звертається до матері:

Там, де ти колись ішла,

Тихо стежка зацвіла

Вечоровою матіолою

Дивом-казкою світанковою...

Так, мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це Мати-природа, яка створила життя на Землі.

А Микола Сингаївський у своїй поезії "Мати" наголошує:

Від матері — слово, і пісня, і хліб.

Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.

Все від матері — мужність і перший політ,

і як мати для всіх — Батьківщина моя.

Моя мама — ніжна і добра, лагідна і красива жінка.

Скільки себе пам'ятаю, вона завжди поруч мене. І це настільки звично, що здається іншого не може й бути. її турботи сприймаються, як щось звичне, буденне. Але ми розуміємо, що за цим криється велика материнська любов. Адже для матері її дитина — найкраща в світі. Так каже народна мудрість. І це справедливо, бо тільки мати може побачити свою дитину такою, якою вона повинна і могла бути.

Мамин власний приклад багато значить для дитини. Моя мама ще з дитинства навчила мене поважати і любити людей, бути чесним і добрим, щирим і чуйним. І я намагаюсь бути де в чому схожим на свою матір, а також роблю все для того, щоб менш її ображати. Коли вона усміхнена, весела, то мені радість.

Скільки разів подумки я звертався до неї, молив про до в скрутний час. 1 вона завжди мені допомагала своєю вірною, незрадливою любов'ю, своїми порадами.

Відомий поет писав:

Рідна мати моя, ти ночей недоспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Не тільки Малишкова мати "недоспала ночей", не тільки вона давала синові "рушник вишиваний на щастя, на долю". Скільки матерів проводжали сина або доньку в дорогу, без надії побачити коли-небудь, але завжди чекаючи на порозі! Материна оселя — дім, де завжди ми бажані гості. Так тобі, рідна, за все! Земний тобі уклін.

Багато в Україні є красивих міст і сіл, але найбільше мені подобається рідне місто. У ньому я народився і живу, тут я познайомився зі своїми друзями, пішов у школу. Мій дідусь живе разом з нами. Він часто розповідає цікаві історії про наше місто і його мешканців. І в школі на уроках народознавства та історії вчителі розповідають нам про славетне минуле нашого рідного краю.

Колись, у сиву давнину, в степу виникла невеличка фортеця. її збудували козаки, які мужньо захищали свій народ від татар. Закінчилась війна, фортеця перетворилася спочатку на містечко, а потім на велике місто — справжній промисловий і культурний центр. У ньому є багато проспектів з красивими будинками, театри і кінотеатри, зоопарк, парки відпочинку.

З мамою у вихідні дні ми прогулюємося його чепурними вулицями. Мені приємно бродити в тіні дерев вулицями і дивитися на все, що відбувається навколо, бо я своє місто дуже люблю.