7 клас Записати текст, розставляючи розділові знаки та вставляючи букви
(де потрібно).
Ой у лузі червона калина
Україна... Скаж..ш одне слово, і в уяві обов..язково вимал..вуют..ся
тополі калина в лузі а там – в..рба край долини. Майже у всіх народів є
улюбл..ні д. рева-символи. В українців це верба і калина. Калина біля хати —
ознака оселі україн..ця. Існує гарний звичай. Коли поч..нали будувати хату,
калину садили біля застільного вікна, як символ надійного жит..євого
благополуч. я і статку. А восени, вставляючи подвійні вікна, між шибками
клали червоні китиці. У найлютіші морози вони ж..Вили т.плом і красою
оселі. А надворі рубінові плоди калини засипані снігом виднілися здалеку.
Гарна та цілюща ця рослина була шанована в народі. Калина здавна
с.мволізувала мужність людей, які проливали кров.. за рідну землю в
боро..ьбі з ворогом. Калина є символом дівочої краси, її оспівували в піснях.
Отже давайте відродимо давній народний звичай: садити калину біля
кожної нашої хати. Нехай вона приносить у наш дім лише радість і щ.стя.​

Не гони коня кнутом, а гони вівсом
не вір словам , а вір ділам
семеро одного не ждуть
хто питає, той не блудить
не зазнавши гіркого, що ти знаєш про солодке?
чули дзвін та не узнали, де він
не знав, не знав та й забув
моя хата скраю, я нічого не знаю
якщо на своєму язиці не втримаєш, то на чужий не сподівайся
горе тому жить, хто життям не дорожить:)

Як овечка: не мовить ні словечка.Не так то він діє, як тим словом сіє.Кого не б'є слово, тому й палиця не За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.Впік мене тим словом, не треба й вогню.Дурний язик — голові не приятель.Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.Не кидай слова на вітер.Слово — не полова, язик — не помело.Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.

Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.