объяснение:
його зненацька охопив сумнів: «чи те я роблю, що слід? чи здатний на це? чому так тягне туди, у невідоме? » і він зупинився серед шляху. замислився. огледівся. хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. а обіч уторованої дороги громадилися вершини, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. до того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди.
і все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. і вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті крутосхили, ні глибокі урвища. він здіймався все вгору і вгору. «божевільний! » — жахалися одні, що спокійно ів гостинцем. «відчайдушний! » — захоплено вигукували інші, які вже
готувалися рушити й собі вслід за сміливцем. «щасливий! » — зітхали ті, які через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. а були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.
що йому до того! він уперто здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. і то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! а йому тоді йшов уже тридцять другий. за спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «сашко». друзі щодня приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. і називали його талановитим, і пророкували йому творче майбуття.
а його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. усе дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. і однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди. із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег чорного моря, у красуню одесу. а вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три заповітних слова:
— хочу стати режисером!
