Історія свідчить, що підвалини сучасного національного флоту були закладені ще за часів княжої доби. Уже тоді морські сили Руської держави стали могутнім важелем зовнішньої політики київських князів. Східні словʼяни мали великий досвід мореплавства та суднобудування. Особливістю суден слов’ян була їхня пристосованість до річкового та морського плавання. Це пояснюється тим, що до того як дістатись моря флот мав пройти значну відстань річковими системами. У стародавніх літописах збереглися відомості про першу військово-морську операцію молодої Київської Русі проти Візантії: похід князя Олега на Царгород у кінці червня – на початку липня 907 року. Княжий флот із 2 тисяч човнів з 80 тисячами дружинників перетнув Чорне море і взяв місто в облогу. Греки запропонували Олегу: «…не губи місто, дамо тобі данини, якої захочеш…». У результаті цього походу було укладено договір, за яким слов’янські купці отримували вагомі торговельні привілеї та пільги у Візантії.
Флот княжої доби мав таку бойову організацію: кожний човен (лодія) був самостійною бойовою одиницею, екіпаж нараховував 40 – 50 чоловік. Човни об’єднувались в загони, із яких складався флот. Чисельний склад визначався метою походу. На чолі флоту стояв князь або воєвода. Під час морського бою човни нападали на противника, намагаючись розчленувати стрій його кораблів, і били ворога по частинах. Головним тактичним прийомом був абордаж.
Морську славу Київської Русі продовжили і примножили запорозькі козаки. У нерівних боях із турецькими галерами вони часто виходили переможцями. Подвиги запорожців знайшли своє відображення в українській народній поезії, піснях, епосі. Народ славив Дмитра Вишневецького, який зумів об’єднати поодинокі козацькі групи і створити на острові Мала Хортиця Запорозьку Січ. Вишневецький мав широкі плани боротьби з турками, організовував успішні морські походи козаків.
Не менш визначною була постать Петра Конашевича-Сагайдачного. Під його проводом козаки на «чайках» здійснювали блискучі походи через Чорне море проти султанської Туреччини. У 1614 році козаки з моря вдало атакували Трапезунд, напали на Синоп та спалили весь турецький флот. У 1615 році запорожці вчинили не менш вдалий морський похід, під час якого удару зазнала столиця Оттоманської імперії – Стамбул. У 1616 році козаки на чолі з Сагайдачним здійснили ризикований напад на Кафу – головний невільницький ринок у Криму, здобули турецьку фортецю та звільнили багато українців з полону. Десятки морських походів здійснили козаки під проводом славетного кошового отамана Івана Сірка. Січове товариство любило та поважало його за мудрість і хоробрість. Таким він залишився в пам’яті нащадків.
Для походів на море козаки будували особливі човни («чайки»), довжиною до 20 м, шириною від 3 до 4 м. На цих човнах були встановлені два керма: на кормі і на носі. На кожній з «чайок» була щогла, на якій у гарну погоду і при зустрічному вітрі підіймались вітрила; у звичайний час «чайки» пересувались за до весел, для чого уздовж кожного борту сиділи від 10 до 15 веслярів. До бортів були прив’язані зв’язки очерету, які підтримували козацькі човни на поверхні води навіть у тому випадку, якщо вони наповнювались водою. Харчові запаси зберігались у бочках.
У далекий морський похід збиралось від 80 до 100 козацьких «чайок». Кожен човен був обладнаний 4-ма чи 6-ма дрібнокаліберними гарматами (фальконетами) та мав екіпаж близько 50 ‒ 70 чоловік; кожний козак мав дві рушниці і шаблю. Така ескадра являла собою грізну силу, тим паче, що козаки зазвичай нападали раптово, не даючи противнику можливості зосередити свої сили.
Скласти план та анотацію
