Якось несподівано і крадькома прийшла у наше село зима. Білосніжна володарка зачарувала сад, гай, ліс, поле. Від її подиху все навколо вкрилось інеєм. Зима, напевне, притомилась. Сипала снігом, сипала — а решту витрусила під лісом. Коли я йшла дорогою до школи, навіть здивувалась: звідки ці горбики? І копиць ніби тут не було, і місцевість рівнинна. Піду гляну на поле. Там вже мала де розгулятись зима. Та диво. Скраю від дороги в окремих місцях видно чорні залисини. Ніби хтось акуратно підмітав сніг. А в селі виглядає все по-іншому. Хати зіщулились під снігом, ніби старенькі діди попахкують димом. На парканах шапочки снігу. Протоптані доріжки розповідають, куди попрямували господарі. Село взимку не гамірне, а поважне і спокійне. Лише собаки дратуються, чому так тихо, і гавкають голосно так, що інколи заснути важко. Я люблю своє зимове село. Як би ти не придивлявся і запам'ятовував кожен куточок, наступного дня зима обов'язково щось підмалює інакше.
Ця розповідь від моєї матері вона справжня. Мама мені розповіла, що у моєї прабабусі, в хаті, де вона жила, був святий кут, і в ньому висіло багато ікон, які після смерті маминої прабабусі залишилися у її дочки, моєї прабабусі. Прабабуся зуміла зберегти ці ікони, незважаючи ні на що. Особливо дуже важко довелося під час війни, коли німці приходили в село. Вона їх ховала, переживала, щоб їх не знайшли і не забрали, бо дуже дорожила ними. За переказами, ці ікони з'явилися в нашому роду на весіллі, і вважалося, що вони несуть мир і добро в сім'ю. Прабабуся передала ікони своїм дітям: моїй бабусі і її братові і сестрам. Коли прабабуся була дуже старенька, вона строго наказувала своїм дітям зберігати традицію: передавати ікони у спадок своїм дітям, щоб у сім'ях був спокій і благополуччя. І так донині ми передаємо свої цінності з покоління в покоління.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
