(7) Прочитайте. 3 поданих синонімічних рядів виберіть потріби/ слова I вставте їх y речення. Свій вибір обгрунтуйте. 1. Обабіч шляху (виднілися, бовваніли, мріли, маячили, майоре ли) у степу хутори, (виднлися, бовванли, мріли, маячили, майоріли) на далеких обріх, як зелені оетровки по сильому морю (Г. Тютюн ник). 2. Темний гай вже забув аимувалия сумне і красуе в зеленім (уборі, одязі, убранні, наряд) (Леся Українка), 3. Рвучкий вітер (крутить, кидае, жбурляе, метае) шибки вихри дощових бризок (Ю. Збанацький). 4. Над Підгір'им (світле, лене, променисте) соице аійшло (I. Франко).

       Пропоную скласти такий веселий діалог:

- Привіт, Оленко. Як справи? Тільки кажи швидше, бо я до школи йду.

- Привіт, Марусю, все добре. А чого ти так пізно йдеш до школи?

- Чого це пізно? Зараз же сьома ранку!

- Ти помиляєшся, Оленко. Зараз сьома вечора.

- Та невже. І дійсно, на телефоні написано, що зараз дев’ятнадцята година.

- Як ти могла ранок з вечором переплутати?

- Сьогодні після тренування я прилягла подрімати. А коли прокинулась, вирішила, що вже ранок.

- То ти й поснідати встигла?

- Уяви, так. Оце дивна історія сталась.

- Навпаки не дивна, а дуже весела. Вертайся скоріш додому,  бо скоро стане темно. Та й школа вже зачинена.

- Дякую, дуже добре, що тебе зустріла. На все добре!

- Бувай!

 

 

Дмитрик. Бабусю, ми були сьогодні в музеї і бачили фігури кам’яних баб. їх привезли туди з наших південних степів. Уявляєш, їм уже дев’ять чи десять століть! Яся. На деяких я побачила разки намиста. Не справжнього, а висіченого з каменю. Бабуся. До каміння в наших далеких пращурів була особлива увага. Камінню поклонялися, його боялися, йому приносили жертви. За давніми народними віруваннями, каміння могло народжувати людей, а люди могли перетворюватися на каміння. Яся. То, може, ці кам’яні баби — люди, перетворені на каміння? Бабуся. Таке, очевидно, буває тільки в казках. Але в нашій мові є багато цікавих висловів. У них згадують нібито про каміння, а насправді говорять про характер людини. Кажемо, що хтось має кам’яне серце, тобто це про байдужу, нечуйну людину, яка не відгукується на чужий біль. Дмитрик. Я ще чув: «Вона закам’яніла». Бабуся. Так кажуть, коли хтось дуже злякався, почув страшну звістку. Яся. У кам’яних баб серця не було, але, мені здається, вони відчували час — усі віки, які проминули на цій землі. Запам’ятаймо!