3. Прочитайте речення, назвіть слова, вживання яких не відповідає мовній нормі. Запишіть відредаговане речення: 1. На слідуючій неділі відбудеться засідання наукового гуртка, у ньому приймуть участь студенти нашої групи. Усі вони являються членами цього гуртка.
2. Я рахую: ви вірно кажете. Я поступив би так само.
3. Приведу кілька прикладів.
4. Не можу ще надати якісь попередні висновки.
5. Редакція одержує багато листів на цю тематику.
6. Робітники жодної компенсації не отримали.
7. Всі ми маємо своє відношення до сучасних подій.
8. Рішення треба приймати на основі діючого чинного законодавства.
9. Всі, кого торкається дана тема, повинні висловити своє відношення.
10. Відношення у колективі були нормальні.
11. Мова йдеться про ядерну зброю.
12. Зустрічаєшся з такими юними обдарованими талантами і думаєш, як би зберегти їх для майбутнього.
13. Щодо мого навчання, то мама не мала до мене ніяких проблем.

Доконаний вид означає дію, обмежену в часі, вказує на її завершеність: прибіг, напишу, пішов би. Дієслова доконаного виду відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю? та ін.Дієслова недоконаного виду означають дію, не обмежену в часі, не завершену: малював, читаю, будемо писати. Відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що робитиму?Дієслова недоконаного виду вживаються в усіх часах, а доконаного — лише в минулому та майбутньому: дія, яка триває тоді, коли про неї говорять, не може бути завершеною.

«Заповіт» Т. Г. Шевченка являє собою найпоетичніший гуманістичний маніфест не тільки в українській, а й у світовій літературі усіх часів. «Маніфест» можна з впевненістю вважати програмою життя і творчості великого Кобзаря. Це неповторний поетичний заповіт, у коротких рядках якого поет звертається до своїх сучасників і майбутніх поколінь.

Автор «Заповіту» мріє, щоб народ згадував його «незлим, тихим словом» і щиро вірить у те, що й через багато років його творчість і його ім’я не забудуться українцями. Т. Шевченко забуває про мотив власної смерті, який ми бачимо у початкових рядках віршу. І це цілком природно, адже автор розмірковує про долю Батьківщини. Смерть більше не лякає Кобзаря, бо автор мріє лише про те, як дніпровські хвилі понесуть «у сине море кров ворожу». Заради цього поет згоден покинути грішну землю і полинути до Бога. Тоді степова могила перетвориться у нерукотворний пам’ятник, яким і стала для наших сучасників творча спадщина великого Кобзаря. Поет вірить у те, що рідна земля підтримає його навіть там, де не існує ні світла, ні темряви:

«Щоб лани широкополі

І Дніпро, і кручі

Було видно...».

Як видно з «Заповіту», понад усе Т. Шевченко мріяв побачити свою рідну країну незалежною та вільною, бажав щастя і добробуту своїм нащадкам, прагнув, щоб Україна стала рівною серед інших європейських держав. Я вважаю, що нам, нащадкам великого майстра українського поетичного слова, яким, власне, поет і адресував свій «Заповіт», слід замислитися: а чи виконали ми заповіт Т. Шевченка? На жаль, Кобзареві не судилося побачити свою Батьківщину вільною і незалежною, не дожив він навіть до скасування кріпацтва. Та найважливішим побажанням Т. Шевченка нащадкам було побажання порвати кайдани, які перешкоджали розвитку української нації, розвитку літератури і культури. В останніх рядках «Заповіту» можна побачити навіть прямий заклик до збройної боротьби, через яку наші співвітчизники і повинні були вибороти жадану волю і свободу:

«Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте».