(1) Старенький, підсліпуватий, сутулий, але рідний отчий дім. (2) Усе бачив він на своєму віку, все вистраждав і вистояв: він нездоланний, як та земля, на якій він стоїть. (3) Він може десятки разів погоріти дотла, але досить якогось маленького паростка, як у нім знову теплиться життя. (4) І знову підбілюють, підфарбовують його, обсівають мальвами, огороджують березовим тином, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, в кінці якої ставлять і ставлять нові доми. (5) Дуже старенький він і починає хилитися, а нового поставити ні за що – його підпирають дубовими стовпами, і він знову стоїть наперекір негодам. (6) Але навіть, коли руйнують його, то дещо беруть з нього для нового дому: так батько щось передає синові, а син – своєму синові. (7) Одні вмирають, інші народжуються, і на тому віками стоїть отчий дім.(8) Від вас залежить, що ви залишите своїм дітям. (За В. Земляком). Завдання до тексту:

1.Запишіть номер речення, яке є складносурядним.

2. Запишіть номер речення, яке належить до складнопідрядних.

3. Запишіть номера речень, які належать до складних з різними видами зв’язку.

4. Накресліть схему 4 речення, використовуючи умовні позначення: [] - головна частина, () - підрядна частина.

Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда. То й повість починається, як починаються казки: "За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними... був колись веселий край, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями". 

З 28 на 27 лютого старого стилю в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака пана Енгельгардта, Григорія Шевченка, народився син Тарас. 

Батько й мати на панщині, то й доглядала за малим Тарасом старша сестра Катерина, яка й сама ще була дитиною. Хочеться їй самій ще з подругами погуляти, то посадить малого в ямку на вигоні, накаже не вилазити та й майне до гурту. Згада про малого тільки тоді, як із поля покажеться череда. Вітром летить до ямки, а воно сидить. Як побачить Катрю, з плачем викидає рученята. І картає себе Катря, що покинула дитину саму на вулиці. Ідуть вони за село виглядати маму й татка. 

Минають роки... Росте Тарас... Тільки зіп’явся на ноги, почалось дитяче бурлакування, бо батьки на панщині, брат десь пастушить, сестра нагороді... І мандрує дитина то на леваду, то до ставу, то за сад на могилу... 

Сад темний, густий, бур’янами зарослий. Невесела й хата Шевченків зимою та восени — кривобока, стара, стіни повигинались, солома потемніла, потрухла, мохом узялась, дірки світять голими латами. А весною зацвіте садок , посіє Катря квіти під вікнами, і суму мов не було. Вперше по весні Шевченкова родина розташувалась коло хати надворі вечеряти. Але невесела та вечеря: зморений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, дочка заплакана. Зайшов звичаєм сусід погомоніти й дивується, що так пізно вечеря. То мати й розповіла про їх клопіт: Тарас десь дівся. Скрізь обшукали, та так і не знайшли. Вирішили після вечері знов іти шукати.

Зарипіли десь вози; вдарила луною багатоголоса пісня. Всі забули на деякий час про хлопця, заворушились – чумаки! – повиходили назустріч. Аж тут Катря побачила Тараса. Почали допитуватись, де був. Хлопець і розповів, що заблукав у полі, стрів чумаків, вони посадили його на віз, дали батіг у руки та й привезли додому. А як повкладала мати дітей спати, а сама з сусідами сіла на призьбі, почав Тарас тихим голосом розповідати брату та сестрі, що ходив туди. Де сонце заходить, і бачив залізні стовпи, що небо підпирають. Крадькома прислухалася мати: 

—

Миє посуд, прибирає в кімнаті. Діти повинні допомагати батькам.А відповідальність батьків – дбати про розвиток дітей, забезпечувати їхні потреби, емоційний та інтелектуальний розвиток. Тому якщо для дітей трьох-шести років корисними навичками будуть прибирання їхніх речей та іграшок, мінімальна до у сервіруванні столу чи хатньому прибиранні, то для школярів цей діапазон може розширитися до підмітання подвір’я (у сільській місцевості), походу в магазин (вага та об’єм продуктів відповідно до віку). Однак потрібно пам’ятати, що діти – це не маленькі дорослі, а особистості, які самі потребують опори, підтримки, емоційної близькості. Не варто змушувати їх до праці. Краще заохочувати цікавість і гордість за свої зусилля та результати, якщо навіть вам вони здаються не зовсім красивими, ідеальними чи правильними. Сумління і терпіння у праці самі по собі гідні поваги та похвали