Прочитай текст. Випишіть додатки й розберіть їх, вписуючи впопередньо накреслену таблицю. Руки гончареві... Це вони перетворюють звичайну глину на художній виріб. Цікаво гати процес його творення. Ось на гончарному станку лежить безформний ковалок глини. Майстер його змочує водою, встромлює великі пальці рук в середину цупкої грудки і поступово починає на жахливому крузі формувати об'єм. Скоро в ньому впізнаємо глека, макітру чи вазу. Глину має чудову властивість зберігати, а після обпалення - і фіксувати всі доторки пальців майстра. Вироби зберігають тепло людських рук.

Брат писав тому від чоловічого  роду.
Твір «Мій рідний край» Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі. Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. Звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці. Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною… Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.

Опис теми: Жіноче літо, теплі деньки й ранима краса осінньої природи лісу. Художній опис картини Левитана "Золота осінь".Золота осінь.Пейзажі Исаака Левитана часто називають шедеврами. Він не просто зобразив знайомі многим пейзажі. Іноді говорять: "Художник оспівав красу природи". Це вираження означає, що у свої картини він вклав всю силу любові. Картини Левитана дійсно повні любові до рідної природи. Вони схожі на гарну музику й на витончену поезію. Дивлячись на картину Левитана "Золота осінь", згадуєш і музику російських композиторів, і кращі рядки російської поезії про осінь. "Очей зачарування", "у багрець і золото одягнені ліси" - ці слова Пушкіна дуже підходять до "Золотий осіни".На полотні ми бачимо характерний російський пейзаж. Спокійний день у середині осіни. Сонце світить, але вже не так яскраво. Перед очами відкривається російський простір: поля, гаю, ріка. Синє з білими хмаринами небо на обрії сходиться з лінією лісу. Вузька річка з невисокими берегами перетинає картину вертикально, допомагаючи ока глядача побачити перспективу. Чіткими вертикальними мазками художник показує рух водиПеред нами березовий гайок. Береза - дуже мальовниче дерево. Левитан, як і багато художників, любив берези, часто зображував їх у своїх пейзажах. Осінь уже офарбила природу у свої осінні кольори: жовтий, золотавий жовтогарячий. Вони такі яскраві, що спочатку здається: вся картина написана різними тонами жовтого кольору. Але це лише на перший погляд. Придивившись, ми бачимо, що й трава на передньому плані ще зелена, тільки початку жовтіти. І далеке поле, за яким видніється кілька сільських будинків, ще зелене. І гайок на правом бережу ще бадьоро зеленієтьсяАле наша увага прикута до саме до жовтих берізок. Їхнє листя тріпотить на вітрі, переливається як золото в сонячному світлі. У пейзажі немає сумуй, навпаки, настрій умиротворене, спокійне. Це золота осінь. Вона зачаровує красою