Етичні категорії гідності і честі займають особливе місце в структурі моральної свідомості, оскільки вони торкаються глибин внутрішнього світу людини і виступають основою моральної культури особистості. Поняття гідності містить в собі уявлення про цінність іедивіда, наскільки у нього яскраво виражене особистісне начало та усвідомлення належності до людського роду. У почутті гідності акумульована самоповага особистості, недопустимість посягань на її суб'єктивність, свободу. Право на гідність є невід'ємним правом кожної людини, і воно зафіксовано у міжнародних документах, зокрема у "Загальній декларації прав людини", прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН, яка символічно починається зі спів про те, що yd люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах.
Специфіка гідності як етичної категорії в її імперативно- оціночному характері. Людина повинна поводитися з гідністю, тобто не принижуватись і не дозволяти принижувати себе іншим людям, в які б життєві ситуації вона не потрапляла. Гідність як лакмусовий папірець проявляє те, наскільки поведінка людини відповідає очікуванням відповідно до уявлень про статус та цінність людини. Антиподом гідності виступає пихатість та перебільшена самовпевненість. Межа між самоповагою, моральним задоволенням від виконаних обов'язків та неадекватною самооцінкою дуже крихка, а її порушення викликає напругу у взаємовідносинах, руйнує нормальний моральний клімат. Пихатість, звичайно, не є тотожною виправданій самовпевненості: поза останньою навряд чи людина може діяти належним чином, не губитись у несподіваних ситуаціях. Нормальна, здорова самовпевненість, як правило, стимулює людину до вдосконалення своїх навичок чи то у професійній сфері, чи то в сфері міжлюдських стосунків. Такого роду ситуації вже неодноразово спеціально досліджувались у моральній практиці, в результаті чого були вироблені засоби їх вирішення, спрямовані на розвиток уміння реально оцінити себе, свої можливості, навчитись дивитись на свої дії з позиції загальнолюдського досвіду і повернути втрачену самоповагу.
Думаю підійде?
складносурядні речення зі сполучниками:
єднальними (означають явища, що відбуваються одночасно чи послідовно): і, й, та (в значенні і), ні-ні, ані-ані.
протиставними (означають явища, які чергуються, чи одне виключає інше): а, але, та (в значенні але), проте, зате, однак.
розділовими (означають одне явище, яке протиставляється іншому): або, чи, хоч, то то, чи чи, хоч хоч, або або.
прості речення, що входять до складу складносурядного, відокремлюються одне від одного комами. кома перед сполучниками і або та (в значенні і) не ставиться лише тоді, коли в складносурядному реченні є спільний другорядний член, що відноситься до обох простих речень: за селом знов шелестіли хліба й пахло полином (а. головко). вдалині поле ніби вогнем горить та річка виблискує на сонці.
якщо в простих реченнях, з'єднаних сполучником і, говориться про швидку зміну подій або явищ, то між такими простими реченнями ставиться тире: розчинив вікно — і весняна злива розірвала тишу.
складнопідрядним називається речення, у якому одне просте речення залежить від іншого і пояснює його.
складнопідрядне речення складається з головного і підрядного.
головним називається незалежне, пояснюване речення, а підрядним — залежне, пояснююче. підрядне речення відповідає на питання.
святковим здається вечір, коли тобі добре попрацювалося вдень (о. гончар). головне речення — святковим здається вечір, підрядне — коли тобі добре попрацювалося вдень. підрядне речення пояснює головне і відповідає на питання за якої умови?
види підрядних речень
підрядне речення поєднується з головним такими способами:
1. сполучниками підрядності: що, щоб, як, якби, бо, немов, наче, через те що та ін.
як добре знати, що тебе веде твій власний (л. первомайський). якщо ти за своє життя не посадив жодного дерева — плати за чисте повітря (о. довженко). сходив повний місяць, наче виринав з чорної хвилі (і. нечуй-левицький). сполучники підрядності тільки з'єднують підрядні речення з головними, але членами речення не виступають.
2. сполучними словами, якими є відносні займенники хто, що, який, чий, котрий у всіх відмінках та прислівниками де, коли, куди, звідки, як та ін.
там, де сонце торкнулось вершечків дерев, спалахнуло листя золото-зеленим вогнем (м. коцюбинський). як парость виноградної лози, плекайте мову (м. рильський).
сполучні слова поєднують підрядні речення з головними й одночасно є членами підрядного речення (у першому прикладі слово де — обставина місця; у другому як — обставина способу дії).
головні речення, до яких належать підрядні, можуть мати вказівні слова:
тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (леся українка). тим, хто служить правді й миру, простягай, народе, руку щиру (м. рильський).
підрядне речення може стояти перед головним реченням, у середині головного й після нього.
підрядне речення відокремлюється від головного комою; якщо ж підрядне стоїть у середині головного речення, то виділяється комами з обох боків:
щоб не пломеніти горобині самотньо, посадив я поблизу неї нашу українську калину (і. цюпа). у села, де немає молоді, немає майбутнього (м. іщенко). поле вступило у тінь, бо наплинули з обрію хмари (п. тичина).
