За поданими схемами скласти речення, визначити тип підрядності. 1. [...] (коли..), (яке...).
2.(Якби...),[...],(яку...).
3. (Коли...), (який...), [...].
4. [...,(що),..),(яка...).
5. [...], (як...), (як...), (як...).
6. [...], (що...) і (що...).​

АРОМАТ ЛЬВОВА

   Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш від­чувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджа­ють не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колиш­ній львів'янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути со­лодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світо­будови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жи­лах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.

   Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним ви­верженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назо­вні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і засти­гла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.

   Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.

   Заснований 1356 р., він став і культовим осередком численної вір­менської громади й одним із культурних центрів львівського поспіль­ства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, ла­гідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір'я Вір­менського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншо­му вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михай­ла Боярського «Д'артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір'я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.

  Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лако­нічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст., яке на Вірменській «випи­нається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам'яниць Льво­ва — ампірний будинок «Пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам'яницю, своїми дванадцятьма сузірними зна­ками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам'яниці № 21, на яких пра­давні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору... 

На мою думку, зрада - це ніщо інше, як кінець довірі. Людина, яка вас зрадила, вже тоді знала, на що йшла, тобто зрада - це заплановане рішення. Якщо є довіра між людьми, вони діляться між собою радощами та негараздами, не заздрять та не брешуть,поважають вибір та думку одне одного. Коли одна із них перестає це робити, це означає, що вона вже перестає довіряти тобі. Тобто або знаходить іншу людину на заміну вам, або використовує вас в своїх цілях і не більше, або порушує те, заради чого підтримується довіра. З такою людиною надалі колишнє спілкування зупиняється, починаються сварки, непорозуміння, людина робить тобі боляче. Звичайно, кажуть, що без сварок не буває міцної дружби, але якщо ситуація не покращується в кращу сторону, то краще залишити все так, як воно є, і не старатись щось змінювати, бо в більшості випадків люди не змінюються.Таку дружбу краще не відновлювати, адже знову з великою ймовірністю повториться та сама історія, і від цього гірше буде тільки вам.
Тому я вважаю, що зраду пробачати не можна, бо якщо вас зрадили раз, значить зрадять і наступний раз.Так, можна відновити дружбу, але ви завжди будете мати на думці те, через що ви перестали спілкуватись. Це вже не буде та дружба, яка була колись.