Прочитайте речення, розставте розділові знаки, визначте вид СПР 1. Зелений хліб вийшов із землі травицею розкішною неначе килимом укрив степ. 2. Гей ти степ широколанний мій килиме срібнотканий розпростерся ти широко що не скине й орле око. 3. Прославився так що й на люди вийти соромно. 4. А злива так само почала відходити як і надійшла. 5. Годують нас такою смачною юшкою що навіть Карпо Ярковий п'ятнадцять мисок умолотив би. 6. Мальви й чорнобривці розрослися рясно начебто гостинці маминої ласки. 7. Як дбаєш так і маєш.

У ранньому дитинстві ми вперше знайомимося з книгою. Перші казки, вірші, оповідання нам читають батьки. А потім ми й самі навчаємося розуміти друковане слово.

Книга з'явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти і передати для нащадків свою мудрість, знання, красу художнього слова. З історії знаємо, що спочатку писали на глиняних табличках, папірусі, пергаменті. Лише згодом винайшли папір і почали друкувати книги.

Перші книги були рукописними. їх створення займало чимало часу і сил. Витоки вітчизняної рукописної книги починаються з часів Київської Русі. Завдяки літописам, які створювалися у монастирях, ми сьогодні маємо змогу знати про те, як жили наші предки. Найбільш детальний літописний звід укладений ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Називається він «Повість минулих літ» і розповідає про розселення слов'ян, про утворення держав, про перших руських князів. Рукописною книгою є також одна з найдавніших пам'яток української писемності — «Слово о полку Ігоревім».

Рукописні книги завжди цінувалися дуже дорого і користуватися ними могла обмежена кількість людей. Доступнішими книги стали відтоді, коли їх почали друкувати. Першодрукарями були Іван Федорів, Франциск Скорина, Єлисей Плетецький. Книгодрукування починалося з перших несміливих спроб, а потім цей процес удосконалився. Книг ставало все більше і вони були кращої якості.

Сьогодні важко уявити наше життя без книг. Вони допомагають нам здобувати освіту, дізнаватися більше про навколишній світ, життя інших людей. Друковане слово нерідко стає порадником у різних життєвих ситуаціях.

Книги — це справжня скарбничка мудрості. Недаремно здавна люди збирали книги, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, яка міститься у книгах. У Львові на одному з приміщень місцевої книгозбірні зроблено напис латинською мовою: «Тут мертві живуть і німі промовляють». Бо й справді, у книгах залишаються жити думки, прагнення, мрії не лише наших сучасників, а й представників минулих поколінь.

В Україні книгу шанували здавна, ще з часів Київської Русі. Книжна наука в нашій Батьківщині почалася за часів князювання Володимира. Ще більшого розквіту здобула при Ярославі Мудрому. В одному з тогочасних літописів зазначається, що князь кохався в церковних уставах, часто читав їх вдень і вночі. Він зібрав багато писарів, які перекладали книги з грецької мови на слов'янську.

Ярослав Мудрий не тільки сам любив книги, був освіченим. Він дбав і про розвиток освіти в державі. Один, історичний факт свідчить, що в Новгороді Ярослав зібрав триста дітей старост і священників і звелів навчати їх.

Народна мудрість каже, що книга вчить, як на світі жити. І це дійсно так.. Вона розкриває нам цікавий світ, допомагає мандрувати через століття і краще розуміти сьогодення.

Колись дуже-дуже давно,восени,якщо я не помиляюсь, йшли надзвичайно сильні дощі. Вродливі дівчата і хлопці бігали по лужах. Одна дівчина дуже сильно заплямувала свою сукню,пригаючи через лужу,та ії однокласники почали сміятися з неї. "Не насміхайтеся"-благала вона. Ії однокласники ще не старіли,але вже були слабкими і злими у душі. Нарешті,колись може вони й зрозуміють,що треба бути добрішими. Час же не повертається назад. Вони будуть пам'ятати,як вони голосно-приголосно насміхалися з дівчат. немає нічого краще за добро. Треба менше робити зла. тоді і небо над головою стане ясніше. Сонце буде світити ясно-ясно. і життя стане щасливішим.