Розставте розділові знаки: 1. Наш обов»язок сумлінно вчитися і допомагати батькам.
2. Ми чуєм трав зелений крик дощів задумані рефрени.
3. I так свіжо і синьо у небі й душі тільки никнуть квітки посмутнілі.
4. Вирветься крик чи іржання та й знову у шумі зіллеться.
5. I сонце й день і вишня в цвіті і творчості крилата мить.
6. Безмежний золотий пшеничний лан.
7. Якось раз над містечком тиха місячна погожа ніч.
8. Кругом хати росли старі велетенські волоські горіхи.
9. Усякі дерева були в саду молоді й старі знайомі і незнайомі високі й низькі.
10. Рівний залитий сонцем степ одразу принишк.
11. Шумлять сади над берегами в моеї юності краю.
12. Бурлаки стояли ні живі ні мертві.
13. I сміх і гріх було дивитися на цю недоладну постать натоптану злобою і болем.
14. Ні не вагання рівновага стала долею митця.
15. Сидить батько кінець столу на руки схилився не дивиться на світ божий тяжко зажурився.
16. Усе було сучасні й давні пісні відомі й записані Нечуєм- Левицьким журливо-ліричні та з вогнемз «дригом».
17. Тут були і авіатори і танкісти і артилеристи.
18. Люблять жінки свою ланкову за слово тверде за веселу вдачу й надійну дружбу.
19. Наш обов»язок сумлінно вчитися і допомагати батькам.
20. Наша дума наша пісня не вмре не загине.
21. Вся долина здається залитою буйними зеленими морськими прозорими хвилями. 22. Вранці вдень і ввечері я чекаю звістку. 23. Як гостро свистить гострокрила примхлива одважна бездумна безумна як світ і життя ластівка.
24. В своїй хаті своя й правда і сила і воля. В яру колись гайдамаки табором стояли лагодили смолоскипи ратища стругали.

Марина: Привіт!

Оксанка: Здоров, Маринка! Як справи?

Марина: ти уявляєш, я сьогодні вперше допомагала мамі фарбувати наш паркан!

Оксанка: Неймовірно! А яку фарбу використовували?

Марина: Різні і червону, і фіолетову, і жовту, навіть помаранчеву!

Оксанка: Це просто чудово. Я також сьогодні допомагала своїй матусі.

Марина: А як ти допомагала?

Оксанка: Зранку попребирала в кімнаті, потім помила посуд.

Марина: Молодець! Плідно ми сьогодні попрацювали, потрібно відпочити.

Оксанка: Ти права. Завтра зустрінемося. До зустрічі!

Марина: Бувай!

Одного разу моя однокласниця розповіла нам про історі з життя її прадіда. Звичайно,це було історія героя і,здавалося, вигадана казочка. Але всім сподобалося слухати небелиці однокласниці,а мені захотілося дізнатися історію хоча б бабусі чи дідуся і наступного дня я підійшов і запитав її: "Чи була у тебе цікава історія з життя?" Бабуся заходилася розповідати.

Було це давно,ще коли моя бабуся була юною. Вона розповіла мені свою життєву ситуацію,яка навчила мене шанувати людей. Вчилася вона у славнозвісному місці лева,на медсестру. Одного разу вона поверталася з пар додому, до гуртожитка,коли раптом побачила,як двоє високих розфарбованих білявок чіплялися і лаяли якусь низеньку худеньку дівчинку. Звичайно,бабуся підійшла розібратися,щоб ті двоє відчепишся від бідолашної.

В продовж бабусеної розмови з дівчатами вони не одноразово лаяли її,мовляв іди куди йшла. Моя бабуся не любила несправедливість і, звичайно,вона б не відступила від своєї позиції.

Все, здавалося,ішло до завершення,коли раптом одна з білявок вчепилася до бабусі з криком: "Я не ясно сказала?". Так і почалася бійка. Бабуся схопила бідолашну дівчину за руку і вони побігли куди подалі від злих блондинок. Бабуся запросила дівчину,яку звали Ліля до своєї скромної кімнатчини,напоїла теплим чаєм і Ліля розповіла,що ті дві білявки причепилися до неї через те,що її дід директор університету. Вони погано вчилися,прогулювалися пари і хотіли,щоб вона, Ліля, замовила за них словечко перед дідусем. Ліля цього не хотіла тому і не поступалася своєю позицією. Наступного дня бабуся зустрілася із Лілею в університеті. Як виявилось, тих двох білявок ще вчора відчислили за безкінечні прогули пар. У бабусі і Лілії виявилося багато спільного і вони почали товаришувати,поки їхнє спілкування не переросло у міцну дружбу,що тривала й до сьогодні.

Звичайно, історія моєї бабусі не є героїчною,проте вона вчить людяності і справедливості.