Випишіть дієприкметники, визначте їх стан, вид, час, рід, число та відмінок:

1. Я сидів на березі охоплений солодким хвилюванням і слухав вічну музику природи. 2. Тугою повите вічне древо української пісні. 3. Натомлене за день сонце лягало спочивати. 4. Чисто вибілені хати та ще й підмальовані орнаментами приваблювали своєю різноманітністю. 5. Хіба можна уявити собі українську хату не заквітчану рушниками? 6. Вузька поросла споришем вулиця вела на околицю села. 7. Листя вимите рясним дощем поблискувало на сонці. 8. Налиті пурпуром плоди звисають тяжко з віт зелених.

Зимою качкы залышають свои гнизда.Воны разом зи свойимы дитьмы видлитають у бильш тепле мисце.маты качька бере своих дитей та видлитае у тепле мисце у якому вона будуе соби та дитям нове жытло.у якому вонф прожывають блыжчю зыму та потим качка маты знов перебудову свое жытло у мисце блыжче до рички .маты пиклуеться про свойих диток и тому у зымку вона прояче йих пид криламы та сплять.матф качка будуе свое жытло з сухойи травы та гилок ддерева .Ще вона туды кладе трохы пуху щоб у зымку було теплише.свий дом вона будуе у маоленький нори абе,бил деверра в кущах.ридко але качки ше жывуть у ставках прячючы свий дим у камыш 

Поза сумнівом, народні традиції — це культурна спадщина, до того ж у кожного народу — своя. Їх іс­торія сягає глибини віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки великого народу, повинні берегти і примно­жувати це народне багатство, аби усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значимості у світі. Той, хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Скільки обрядів довелося мені побачити: і весіл­ля, і свято Купала, і свято першого снопа! Мені по­щастило брати участь в усіляких Різдвяних дійствах… А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збага­тити його. Згадаймо хоча б безсмертні твори І. Котляревсь­кого «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків, автобіографічні твори О. Довженка «Зачарована Дес­на», М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій. Я із задоволенням читаю книжки, які містять ін­формацію про історію і культуру інших народів, по­рівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших народів. Доволі приємно, коли ви­являється, щоукраїнські традиції — багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Отже, будучи частиною народу, не можна не ці­кавитися його душею, його життям — народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як писав Антін Могильницький:
Кожен нарід, хоть би дикий, Любить свій родимий край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай.