Коротка історія про снігових тварин 2 клас

Ось і минув іще один день марного чекання на твій приїзд додому. Минають дні за днями, тижні за тижнями, місяці за місяцями, а тебе все щось не відпускає приїхати до мене, до твоєї мами. Якби ти знав, дорогий мій сину, як важко мені бути в чотирьох стінах наодинці зі старістю. Я все прекрасно розумію: в тебе своє життя, дружина, син, робота… Але ж я — твоя мати, котра дала тобі життя, важко ростила тебе сама, долаючи труднощі. Тому, мабуть, і народила тільки одного сина. Більше не змогла б поставити на ноги.Я леліяла тебе, як квіточку. Коли хворів — ночей не спала, часто працювала неповний робочий день, бо ж не було тебе на кого зоставити. Бувало, що й недоїдала. Твій батько нас залишив, коли ти ще був маленьким і дуже хворів. Він злякався труднощів. Та й батьки його нашіптували, що я маю тільки гарну довгу косу, а ні статків моя родина не нажила, ні вищої освіти мені не дала.Я все витримала, хоч інколи хотілося руки на себе накласти. Гірко плакала ночами, а раненько йшла до роботи. Водила тебе спершу в садок, згодом — до школи. Коли тобі виповнилося 11 років, я зустріла собі пару, але той чоловік не зміг стати тобі батьком. Його не цікавила дочка від першого шлюбу, а тут іще й ти. І я знову добивалася всього сама. Придбала квартиру, все, що треба було для життя, вчила тебе. Всю свою ласку й любов віддавала тобі одному, виконувала всілякі твої забаганки. Потім ти служив в армії — і моє серце заходилося тугою. Молилася, щоби все в тебе було добре, щоб не забрали тебе до Афганістану.Плакала ночами, просила Матір Божу, щоби захистила тебе в чужому краю. І, слава Богу, дочекалася тебе з армії. Якось раптово ти одружився. В мене народилася внучка. Я любила всіх вас, але… не була чомусь зігріта вашою любов’ю. Все робила сама. Поки ви спали, я піклувалася, щоб вас чекав смачний сніданок, чистий одяг. Як не старалася, а невістка лише раз назвала мене мамою. Мені було прикро, та я мовчала…А потім ви раптово переїхали до свахи. Потім я пережила зраду твого вітчима. Ми розлучилися. І ось я сама. Була родина — і не стало. Тиша в квартирі… Її порушує тільки цокання годинника й муркотіння кішки.…Навідувався до мене ти, сину, рідко. Завжди поспіхом. Коли я ще працювала, то за роботою і між людьми час збігав швидко. А як пішла на пенсію… Часу багато, не маю куди себе подіти. Щоб не збожеволіти від самотності, переїхала в містечко свого дитинства. Але й тут у кожного — свої проблеми. Старих друзів розгубила, нових не придбала, а відстань до тебе, сину, стала більшою.З першою дружиною в тебе не склалося. Ти одружився вдруге. Я розумію, що клопоту тобі додалося, але моє серце так хоче тепла й уваги від рідного сина. Я часто згадую, як ти був маленьким, як допомагав мені. А тепер сапаю грядки сама. Тримаю невеличку господарку, город. Передаю вам сумки, а ви часом і подякувати забуваєте. Але я мирюся з усім, аби вам було добре.Особливо гірко мені, коли ти забуваєш привітати з днем народження, Новим роком… Дужче болить, що син забув про рідну матір. Коли ти був малим, а я інколи плакала від якоїсь безвиході, ти обнімав мене рученятами й шепотів: «Мамулечка-красотулечка, не плач. Я виросту, стану твоїм оборонцем і нікому не дам тебе скривдити».Де ж ти тепер, мій оборонцю? Чому не борониш мене? Наприклад, від злого сусідського слова. Бо як жінка на старість залишається сама, то вона нікому не потрібна, і кожен норовить ноги об неї витерти й боляче вдарити словом у саме серце. Почуваюся корчем при дорозі, якого кожен скубає. Приїдь, сину, розрадь мене у важку хвилину, витри мої пекучі сльози, дай прихилити свою сиву голову до твого мужнього плеча…З любов’ю — твоя мама.

Найскладніше – не відстоювати думку,а мати її
Кожна людина повинна мати право на свою точку зору стосовно до різноманітних подій. Але мати свою думку недостатньо, потрібно ще й вміти її відстоювати.
Якщо у вас виникають проблеми  у спілкуванні, коли потрібно висловити свою думку або твердо відповісти «ні», якщо ви починаєте пом'якшувати розмову, боячись образити співрозмовника, навіть якщо впевнені на 100%, то вам потрібно розвивати впевненість у собі і вчитися відстоювати свою думку. 
Якщо опонент провокує вас на особисті образи, не піддавайтеся, а прагніть до завершення бесіди. Особливо коли відчуваєте, що ваше самовладання виходить з-під контролю. Завершіть діалог, сказавши, що не бажаєте вести бесіду в подібному тоні. 
Давайте визнаємо той факт, що ми не завжди буваємо праві, але часто не усвідомлюємо цього в запалі. Якщо на якомусь з етапів суперечки ви зрозумієте, що дійсно зробили щось не так, і визнаєте свої помилки – попросіть вибачення.
Якщо вина в суперечці дійсно лежить на вас, краще визнати її і перестати сперечатися. В цьому випадку продовжувати — означає сильно ризикувати власною репутацією. Однак, щоб гідно припинити конфлікт, недостатньо просто зізнатися в неправоті: необхідно принести свої вибачення. Якщо у вас є вагомі підстави вважати, що винен опонент, запропонуйте йому визнати свою провину і припинити суперечку. При цьому апелюйте аргументами і не підвищуйте голосу. Ні в якому разі не зловтішаюся над його програшем, проявляйте повагу і слідуйте елементарним етичним нормам.
Потрібно починати працювати над собою. Психологи стверджують, що тих людей, які постійно без приводу вибачаються, інші люди сприймають як безхарактерних, не вміють щось робити якісно. Невже це вам потрібно? Займіться собою - прочитайте відповідну літературу за правилами спілкування, відвідайте семінари чи тренінги. Пошукайте в інтернеті потрібну інформацію. Якщо ви займетеся цим, вважайте, що ви на правильному шляху! 
Виберіть напрямок вашої діяльності, який ви знаєте досконально. І починайте спілкуватися і відстоювати свою думку в цьому напрямку. Повірте, ви все знаєте! Починайте переносити свою впевненість і на інші події. Крок за кроком, поступово і не поспішаючи. Не забувайте, що вам буде потрібно не один день і навіть не один місяць, щоб домогтися впевненості у відстоюванні своєї думки.
І коли ви це зробите, люди будуть прислухатися до вас і навіть радитися з вами - адже ви вмієте відстоювати свою точку зору!