Любов до Батьківщини починається з любові до рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної казки. Не знаючи історії рідного народу, не можна бути громадянином своєї держави.
Як і для кожного з нас, Батьківщина для мене — це місто, де я народився і живу, де живуть і працюють мої батьки, — земля моїх пращурів!
Батьківщина — це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любов'ю і надією; це місце, до якого людина завжди повертається, де б вона не мандрувала у світі.
Батьківщина — це все, що мене оточує: і небо, і зорі; ліси і поля; люди, які поруч зі мною в радості чи смутку; це те, що підтримує людину у час негоди, дає сили пережити усі негаразди.
Нехай рідна земля пошле нам силу для життя. Подивімося на голубе небо і думкою, як у тій чудовій пісні, полинемо аж до сонця і зірок і поглянемо на трепетну Землю, — і тоді відкриється нам на зелено-голубому лоні планети край, що нагадує собою серце, — і це Україна, співуча рідна моя земля.
хитрий та прикрий, скрипів”. “Він жив у тій домівці, що колись належала його покійному товаришу. Це був ряд темних кімнат у здоровенному домі, що стояв у самому кінці маленького двора, де йому було дуже тісно” “Холодний іній лежав у Скруджа на голові, на бровах, на сухім підборідді. Скрудж всюди носив із собою той холод; в найгарячіші дні він морозив ним свою контору і не давав їй нагрітися хоч би на один градус на Різдво”. “Злива, град, сніг, сльота мали тільки одну кращу за нього прикмету – вони бувають часом щедріші, ніж Скрудж”.
Не було вітру жорстокішого за Скруджа, снігу впертішого, дощу такого невблаганного, як Скрудж”.
Риси характеру Скруджа:
Захланність (жадібність)
– Історія з коминком писаря.
– “Скрудж любив гроші й темряву, бо темрява – річ дешева”.
Обмеженість:
– “Як ти можеш думати про таку дурну річ, як Різдво? Ти вбогий…”
– “Єдиною доброю, корисною справою було те, що Скрудж зоставив ім’я Марлея на вивісці, тим самим лишивши пам’ять про нього”.
Дитинство Ебенезера Скруджа:
– Самотній хлопчик, покинутий своїми батьками.
– Забутий, як бувало
завжди на Різдво.
– Хлопець знов тут сам, бо всі інші пороз’їздились додому на веселі святки.
– Він ходив сам-один сумний по кімнаті.
Молодість Скруджа:
– “Обличчя його ще не вражало грубими та неприємними рисами, як це було пізніше, але вже мало ознаки заклопотаності та скупості. В очах у нього був якийсь неспокійний заздрий вираз, і той вираз виявляв, які почуття пустили в Скруджеві коріння, маючи розростися страшенно”.
– “Всі ваші величні почуття потроху пожерла охота наживати гроші, вона зовсім опанувала вами”.
Ставлення до людей: – “Скрудж був страшилом для всієї сім’ї Боба Кретчита”
– “Ніхто ніколи не говорив про щось із Скруджем, але йому навіть подобалося протовплюватися дорогами людського життя, нехтуючи людським співчуттям”.
– “Зло, що він робить, карає його самого”.
– “Мені його шкода, я не міг би на нього гніватися, хоч бий хотів”.
– “Він сам од себе одбирає втіху”.
Старість:
– “Його похорон буде дуже сумний, я не знаю жодного чоловіка, що пішов би туди з власної волі”.
– “Які могли у нього бути спогади? Скаредність, здирство, жорстокість і клопіт про наживу”.
Здатність до змін:
– “Я спокутую минуле теперішнім і майбутнім”.
Закінчення:
– “Скрудж став таким добрим другом, добрим господарем і доброю людиною, що навряд чи й був другийй1 такий у доброму старому Лондоні або у якому іншому доброму старому місті в доброму старому світі”.
