Знайти речення з однорідними обставинами. Перебудувати його у речення з кількома рядами однорідних членів. 1.Вились і танули серед дерев сизі димки над бараками.

2.Шосейний шлях пролягав полями через ліски і зарослі, бори і непролазні хащі.

3.А в печері ані золота, ані срібла, ані каміння дорогого.

4.Часом у блакитній вишині пропливала біла хмара, або пролітала пташина, або ширяв над річкою шуліка, зірким оком вишукуючи здобич.

Финляндия. Невеста надевает на голову золотую корону. После церемонии незамужние девушки завязывают невесте глаза и танцуют вокруг нее. На кого невеста наденет корону, та следующая и выйдет замуж. Потом невеста и жених держат решето, накрытое шелковым платком, а гости бросают туда деньги. В это время шафер называет имена бросающих и говорит, сколько денег они положили.

Словакия. Жених дарит невесте четки, молитвенник, пояс верности с тремя ключами (как символ сохранения ее целомудрия), меховую шапку и серебряное свадебное колечко. Невеста дарит жениху разноцветную шелковую рубашку, вышитую золотыми нитками, и кольцо. Перед церемонией шафер заворачивает жениха в плащ невесты, чтобы злые духи не досаждали и не разлучили их.

Корея. На свадебной церемонии всегда присутствуют утки, потому что утки верны друг другу всю жизнь. В старые времена вместо уток брали гусей.
Пакистан. Невеста покидает дом своих родителей с Кораном на голове. 
Норвегия. В день свадьбы с двух сторон от дверей дома молодожены сажают маленькие елочки.
Китай. Невеста получает в подарок от своих родственниц маленькие коробочки с золотыми украшениями. В Китае цвет любви и радости - краснй, поэтому красным обычно бывает всё: платье невесты, свечи, коробки с подарками и конверты с деньгами. Во время свадебной церемонии невеста и жених пьют вино и мед из кубков, связанных вместе тоже красной тесьмой.

Испания. Испанцы издревне предпочитают оранжевый цвет. В букете испанской невесты обязательно должны присутствовать оранжевые цветы, для пущей красоты их также вплетают в волосы новобрачной. Хотя в народе ходит много объяснений происхождения этой древней традиции, но всё же самой популярной причиной выбора данного цвета считается то, что апельсин - вечнозеленое дерево, и, следовательно, невеста останется молодой и цветущей на протяжении всей совместной жизни. Жених также дарит невесте 13 монет в знак того, что он может заботиться о ней и поддерживать ее в жизни. Всю церемонию невеста держит эти монеты в специальном кошельке.
Иран. Женщины оттирают крошки от двух сахарных голов над головами молодых, чтобы им всегда сопутствовала удача
Голландия. Праздничный свадебный обед устраивается до церемонии. На обеде обязательно должны быть конфеты под названием "Сахар невесты" и пряное вино, называемое "Слезы невесты

Англия. Невеста и ее гости вместе идут к церкви. Возглавляет процессию маленькая девочка, которая разбрасывает цветы по дороге, чтобы жизнь невесты протекала счастливо и была наполнена цветами. Невесты на счастье пришивают к краю платья какой-либо амулет, например, маленькую серебряную подкову. 
Австрия. Невеста украшает свою фату миртом, который является цветком жизни.

Шотландия. В Шотландии традиционно жених, чтобы принять невесту в свою семью, после произнесения клятв накидывает на ее плечи платок из клетчатой ткани с цветами его клана и закалывает его серебряными булавками. Иногда жених застегивает ремнь подобного дизайна на своей избраннице. Друзья после церемонии моют ноги невесте и жениху, тем самым готовя их к новому пути в жизни. 
Польша. Обычно в деревнях друзья и соседи плетут венок из листьев розмарина и украшают им волосы невесты. Польская версия "танца денег": гости прикрепляют деньги к платью невесты, чтобы купить танец с нею. По другой польской традиции, невеста и жених стоят в середине круга, образованного гостями. Жених снимает с невесты фату, а гости бросают им деньги вместо подарков, которые они могли бы на эти деньги купить.
Венгрия. В Венгрии в свадебной процессии участвует вся деревня, сначала приходя к дому невесты, а затем сопровождая ее в дом жениха или в церковь. У венгров тоже существует "танец денег": невеста ставит свои туфельки на середину комнаты, и те, кто хотел бы с ней потанцевать, должны положить в туфельки несколько монеток

Дорога Олександро Дмитрівно!
Сьогодні, в „день працівника освіти”, в першу неділю жовтня, я набрала Ваш номер і привітала з Днем Вчителя. Ви мені сказали, що зберігаєте всі мої давні вітальні листівки ... Це мене дуже зворушило, защеміло біля серця...
А я... Я рідко вам телефоную і не завжди вітаю, бо все чекаю, що будуть кращі часи, що буду успішніша (по загальноприйнятим міркам), переживаю, що потурбую не вчасно, не знаю, що сказати, що побажати... Бо все, що є найцінніше в людині, у вас є: щирість, чисте слово, мудрість, терплячість, вміння прощати, вміння бачити в людях тільки хороше, ясне. Як казав Іван Франко, „добрий все бачить лиш добре”. У вас усе є... Ви прийняли біль та випробування від людей та від життя і зуміли залишитись такою ж добросердною, як і раніше. 
Зараз все можна надрукувати, але чомусь захотілось написати вам на листках у косу лінійку, таких самих, на яких ви червоним виписували мені писані букви, великі та маленькі. Вибачте, Олександро Дмитрівно, що моя каліграфія з тих пір змінилась в гіршу сторону і не заслуговує тепер на гарну оцінку... 
Пам’ятаєте: у перший клас Перемилівської восьмирічки в той рік прийшло 13 учнів. Ви були дуже терплячими до нас. З дитячою безпосередністю хтось із учнів запитав, чому ви стали вчителем? Ви взяли наші зошити за один край і відпустили їх „відкритим баяном”: зелені, блакитні, жовті, рожеві зошити. Ви нам пояснили, що стали вчителем, бо в дитинстві дуже сподобалось, як ваша вчителька так тримала зошити однією рукою і перераховувала їх іншою. Може, це був лише жарт, але чомусь той епізод ще й досі перед очима. Звичайно, ви стали вчителем, бо це ваше призначення, ваша доля. Не так вже й багато людей виконує своє призначення на цій землі, а вам дуже пощастило – ви знайшли с в о є – отже - життя в д а л о с я! 
Мало що з того часу залишилось, але пам’ятаю: ми з класом в лісі. Травень, чи початок червня, все зелено, діти не змовкають, бігають, кричать. І тут ви запропонували нам зупинитись і трохи Настала тиша. Я підняла голову вгору – високі-високі дерева торкалися неба, співали птахи, листя шелестіло від вітерцю, дзичали летючі комашки, пахло зеленню, мохом, пахло лісом. Тоді вперше я відчула м и т ь. І вона залишилась зі мною назавжди. З таких миттєвостей і складається наше усвідомленне життя, а все інше – плетиво думок про минуле та майбутнє. Так оту, дорогоцінну, теперішню мить ми часто пропускаємо...
Ви вчите нас не словами, а своїм прикладом. Кожен вчитель переймається помилками своїх учнів: Як можна писати так криво та неграмотно? Як можна так накреслити в зошиті? Як можна не вивчити цього правила? Не прочитати такого цікавого?
Аби ж то тільки й помилок, що в прописах... Кажуть, справжній вчитель хворіє, бо приймає на себе помилки учнів... Простіть, Олександро Дмитрівно, за мої помилки... Дозвольте залишатись вашою ученицею, вчитися у вас людяності, милосердю, невибагливості, вдячності, делікатнності, тактовності, терпінню, гарної української мови, істинної інтелігентності, істинної шляхетності.