Чим не був укритий Климко в хаті тітки Марини , коли його лихоманило? а) теплою ковдрою
б) тітчиною діжуркою
в) старим пальтом
г) якимись кофтами ​

1)В

2)Г

3)А

4) Один, перший,два,двоє

5)Дев'ятнадцять,сімнадцять,п'ятдесят,шістдесят один,сто тридцять сім

6)Шістдесятьом,вісімдесяти,сімдесятьма,п'ятдесят,п'ятьма

7)Називний:Шестисот сімдесяти п'яти

Давальний:шестистам сімдесяти п'яти

Знахідний: шістсот сімдесят п'ять

Орудний:шістьмастами сімдесятьма п'ятьма

Прийменниковий: На шестистах сімдесяти п'яти

8)Два зошити,четверо друзів,сто п'ятдесят гривень,дві третіх гектарів

9)У тисячу дев'ятсот дев'яносто восьмому році,чотири будинки,п'ять олівців,три четвертих кілометра

10-те зробиш самостійно)

Можливо щось не так,тому що я в 8 класі,і вже не все пам'ятаю,як це робити)

Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.