Прочитайте. Випишіть професіоналізми та власне терміни. Визначте їх функцію. Довжиною рядка у творі всі письменники поділяються на прозаїків, на поетів і на футуристів.
Прозаїками звуться ті письменники, у яких рядок дуже широкий, і дуже довгий, і дуже дешевий.
Поети — це ті, що рядок у них коротенький, яскравий. І на кінці в нім причеплено або риму, або асонанс, або алітерацію.
Коли цього не причеплено, то такий вірш зветься верлібром, або ліверною ковбасою.
Футуристи походять від латинського слова futurum, тобто майбутній. Отже, це, власне, ще не є справжні письменники.
Це письменники майбутні. Ще колись писатимуть, а тепер вони тільки бавляться, граються, вчаться на письменників і лаються.
Рядок у футуристів безформений якийсь, бо, кажу ж, вони не насправжки ще пишуть, а дряпають.
Незрозумілістю свого твору письменники поділяються на символістів, імажиністів, неокласиків, реалістів (і ще сила є різних «істів»).
Символісти — це ті, що пишуть віршами «символ віри». Потім вони перевертаються на неокласиків, з неокласиків на пролетарських, з пролетарських на футуристів.
Неокласики — це ті, що кажуть:
— Їй-бо, ми не такі, як ви нас розумієте!.. їй-богу, ні! А ви нас отак розумієте?! Ай-яй-яй! Як вам не соромно!
Імажиністи — від слова «і ми можемо». Так що це всім зрозуміло. У нас їх мало.
Реалісти — це, як ви самі догадуєтесь, письменники, що скінчили реальну школу й не склали конкурсу до політехніки. Так реалістами й залишились (Остап Вишня).

  Сонячник  син-сонця

був  теплий  але  холодноватий  ранок , це   пташки  не  почали  спивати . приходить  раптом  син  до  батка  в  свитло-синий   кожухи и  говоре :

Тату ,це  ненависне  сонце  з  свойм  братим  морозенком  и  свойм  сином сонченком  вже  вивели  мене  . то жарко  тохолодно  тильки  й  одивай  кожух  и  знимай  його _ говорить  син  багача

и той  багач   солдатам  приказав  спиймати  сонце  и  його на  цеп  же  зараз т посатити  и  йсти  не  давати  й  непойти.

 недовго  мучилося  сонце  вже  и згинуло  воно  в  неволи нечистий .

и  сонячник  як  це  почуло  збушувало  не  зна  як  нелюд  наказать  й  пишло  воно  наземлю  из  братами  морозом  и  громом в  людському  подобии . 

видавали  себе  за  людейц  наши  люти  воини але  як  почули  що  вси  танцюють и  спивают  ,и ралиють  з  смерти  сонця  старшого . и нестримався  синячник  вид  злости  нелюдскот  в  свою  подобу  перетворився  и  прийшов  до  людей  з  болем  на  серци  

 видтоди  постийно  йде   дощь  .гримить  грим  палае блискавка  и  холод  йде  неминучий .

1. Дорогою додому.

2.Маленькі помічники.

3.Вдячна бабуся.

              Був теплий сонячний день. Марічка і Степанко поверталися зі школи. Дорога додому пролягала повз обійстя  бабусі Марії.Крізь фіртку діти побачили стареньку, яка поралася на городі. Рухи її були повільними, кволими і діти зрозуміли, що бабця нездужає: у неї болить спина.

              Рішення про до було прийнято Марічкою і Степанком майже одночасно - у бабусі Марії не було рідних. Діти наввипередки кинулися на город.

Скоренько визбирали і поносили в комору огірки, Степанко сходив за водою до криниці, а Марічка погодувала курей.

               Бабуся була розчулена вчинком дітей. Вона красно їм подякувала та пригостила смачними яблуками. Діти поверталися додому щасливими.