Цього літа я з родичами їздив на озеро Промінь. Ми провели там вихідні. Це озеро не дуже велике, кругле. Вода в ньому дуже чиста, прозора. Промені літнього сонця пронизують її наскрізь, і в багатьох місцях видно дно. А ще промені сонця відбиваються у воді, коли немає вітру. Може, тому озеро так і назвали.
Я щодня купався в озері по кілька разів. Вода була холодна, але не дуже, так що не доводилося від холоду вискакувати з води. Сильних течій там теж не виявилося. Я познайомився на озері з дорослими хлопцями, які це озеро перепливали вздовж і впоперек. Але сам я не наважився цього робити, бо ще не дуже добре плаваю. Думаю, якщо наступного літа ми знову приїдемо туди на відпочинок, я вже обов'язково озеро перепливу. За рік я зміцнію та наберуся сил.
Ми рибалили в озері, а ще каталися на весловому човні. Моторними човнами там краще не «ганяти», аж надто озеро тихе та чисте. Та й маленьке воно для «моторок».
Озеро Промінь оточене зеленню. По його берегах висаджений ліс: берези, дуби, клени, ясени та інші дерева.
«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї найцінніше. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не наважився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не примусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно: «А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се горіть віку вік на кострі!» Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важливу філософську проблему про життя і смерть та дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.
