Щастя.. . У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра.. . Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків". Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини. А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні! Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..." Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити.. . Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
«Джури козака Швайки» характеристика Санька і Грицика Санько Грицик Соціальне становище Єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає Став круглим сиротою після набігу татар на село, живе у сім’ях односельців і пасе сільську череду, за що його годують, одягають і дають прихисток по черзі жителі села. Чим займалися у Воронівці Наглядав за курчатами Пасе селянську і панську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай Петрик Риси характеру Мрійливий, спокійний, розважливий Жвавий, непосидючий, запальний, рішучий, щирий Виняткові здібності Неабиякий ворожбит, має рідкісний дар: уміє подумки віддавати накази й навіювати Має зіркі очі. Не дає себе одурити Друзі-підлітки, які долею випадку вимушені шукати щастя поза рідним селом Воронівкою. Самостійні, наполегливі, смілив кмітливі, відчайдушні; володіють шаблею (дерев’яною), гарно на коні тримаються. «Ми не діти, — набурмосився Грицик. — Ми з лука вміємо стріляти, правда ж, Саньку? І на шаблях б’ємося. І підкрадаємося так, що ніхто й не побачить». Ставши на свій шлях, хлопці вже не мають вибору, бо кожний крок веде все далі й далі від узвичаєного мирного життя до сповненого тривог і дорослої відповідальності козакування.
