Законспектувати Срібна амфора з кургану Чортомлик​

Задовольняти свої потреби і сприяти задоволенню потреб інших – насправді важливо. Але чи усвідомлюємо ми, що крім фізичних, моральних, соціальних потреб кожен з нас має також духовні потреби? Вони, як і всі інші, є важливою складовою нашого життя. І їх задоволення чи незадоволення дається взнаки. Можливо, ми не завжди вміємо їх розпізнавати, усвідомлювати і задовольняти, але від того вони нікуди не діваються.
Яскравим свідченням наявності духовних потреб є те, що кожна людина тягнеться до чогось вищого, глибшого. Навіть ті, які не є практикуючими християнами, які не живуть активним глибоким духовним життям, часто є вразливими на якісь страхи, пов’язані з чимось невідомим, таємничим. Навіть затятих атеїстів часто лякає поняття смерті, пекла тощо. Слідування різноманітним забобонам, магічним ритуалам, обрядам, навіть серед людей, які не є дуже віруючими, як також приналежність до різних рухів і груп з релігійним підтекстом, навіть те ж практикування йоги чи інших східних практик – живе свідчення наших духовних потреб. (ВЗЯТО С ИНТЕРНЕТА)

На добро відповідають добром, а на зло?...

З приводу того, що на добро всі і завжди відповідають добром, я б посперечався. Адже ж не випадково існує прислів"я: "Не роби добра, не зазнаєш зла".

Але перед нами дещо інша проблема: як відповідати на зло. Не закликаю на зло відповідати добром, хоча й існує така точка зору і, як кажуть,  існують такі люди (сам не бачив поки що). Але впевнений: якщо хтось на зло відповідає таким самим злом, він дозволяє злу розповсюджуватись на світі.

Тому найрозумніше за все - не відповідати на зло взагалі. Нехай препони злу поставлять ті люди, які отримують за це зарплатню і діють згідно із законами. Тобто поліцейські, прокуратура, суди. Ну і, знов-таки, кажуть, що є й Вищий Суд...

Ось таке моє власне висловлювання.