Багато людей замислюються над проблемою людського щастя, адже так природно його палко бажати. Ми маємо змогу ігати останнім часом тенденцію підвищеної уваги до матеріальної сторони життя людини.
Так, усі хочуть мати гарний одяг, взуття, смачно й корисно харчуватись та користуватися вдома всіма можливими досягненнями науково-технічного прогресу. Ці прагнення є абсолютно нормальними, але хіба лише вони визначають щасливе майбутнє?
Є ще щось, що неможливо виразити словами, але що не менш необхідне для повноцінного життя людини. З самого дитинства нас навчають любити, цінувати та поважати людей навколо. Недаремно говорять, що як ти ставишся до людей, так і вони почнуть ставитись до тебе.
Мало кому сподобається спілкуватись із грубою, невихованою людиною, а з приємним, уважним співрозмовником — будь-кому. У кожного із нас є сумління, тобто те, що не дає нам чинити необачно, погано, зробити щось, що матиме на когось негативний вплив.
Духовні цінності людини — це все те, що робить нас кращими, щасливішими, тобто повноцінними особистостями. У житті людини вони займають не менш важливе місце, ніж матеріальна сфера. Так, духовне очима не побачиш і рукою до нього не доторкнешся, але не бачити його — це страшенна помилка.
Світ, у якому духовне, культурне життя людини стоїть поряд із матеріальним забезпеченням — це світ щасливий, урівноважений, тобто такий, що матиме великі успіхи й широкі можливості в майбутньому.
Объяснение:
Моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. Я розкажу про дятла. Одного разу я поїхав до родичів у село. Там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.І ось, під час моєї прогулки, я почув голосне: “Тук-тук!” . А потім пролунало чітке рипіння дверей: “Тр-р-р!”. Немовби хтось постукав, і для нього самі відчинилася старі та незмащені дер'евяні двері. Але у садку навколо мене ніяких дверей, звісно, не було! Я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою моєю головою.Аж тоді я побачив, як щось червоне майнуло на стовбурі дерева. Я здогадався, що це дятел. У тіні старої розлогої яблуні спочатку можна було помітити тільки червоний капелюшок птаха. Чорно-біле пір'я дятла я побачив пізніше, коли очи звикли до тіні.Бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! До того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. Відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення.Птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. А відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “Тр-р-р!”. Побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. Оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу.Я довго гав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. У високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.
