Визначте рід і групу іменників I відміни. Ластівка, доля, Микита, сирота, стіна, мрія, революція, дорога, муха, легенда, душа, бродяга, межа, сторінка, пекарня, площа, аптека, голка, Ваня, книжка, староста, суддя, Микола, ромашка, пісня, удача, миша, зірка, Москва, партія, сторінка, яблуня, Болгарія.

Відтінки сміхової енергії
Слово сміх наче випробовує спроможність мови за допомогою всіляких префіксів і суфіксів окреслити найрізноманітніші відтінки пов’язаних із ним понять. Іноді грані між відтінками невиразні: узяти когось на посміх, але веселий чи світлий посміх. Інша річ — посмішище, посміховище, посміховисько. Тут уже суфікси додали своєї однозначно темної барви. Здрібніння знову ж таки вносить сумнів: у чому — посмішці чи усмішці — більше тепла та щирості.
Утім, хоч якими б влучними епітетами не прикрашали посмішку, на ній залишатиметься знак префікса по (латин. те, що стоїть спереду) — знак її поєднання з негативною енергетикою. Посмішка може стати чимось агресивним, грубим, їй більше пасують неприємні епітети: крива, глузлива, холодна, іронічна, саркастична, єхидна. Не допоможуть їй і суфікс здрібніння (посмішечка), й епітети: кривенька посмішка ще неприємніша, аніж крива.
Інша річ — усмішка. Їдкі епітети не пасують цьому слову. З усмішки ніхто не зробить «усміховища», бо не можна взяти когось на усміх (як на посміх), бо є мамина усмішка й усмішка Джоконди. Усміхається, а не посміхається природа квітами, погожим небом, мерехтливим морем. Усмішка — хороший дарунок, мов світлина на пам’ять. Недарма в останню мить, доки клацне фотоапарат, перед спалахом чуємо: «Усміхніться!»
Префікс у словах насміх і насмішка не залишає сумнівів щодо своєї барви. Насмішка — глузливий жарт: префікс на- (така вже радикальність префіксів!) докорінно змінює «оздоровлювальну» природу сміху: тут у гру вступає жовч.
Утім, не все й тут однозначно. Надто, коли зважимо на суфікси. Насмішкуватість — не така вже й погана прикмета, ще й коли применшувальну дію суфікса підкріпити отим дуже звичним, що так часто звучить, прислівником «трохи»: проворна, жвава, весела й трохи насмішкувата — зовсім не погані риси дівочої вдачі. Римляни сказали б: «З крихтою солі» (у нас — із перцем). Саме з крихтою, бо далі — уже не сіль, а жовч.
Насміхатися з когось і висміювати когось — неоднакові речі: висміювання відверте, а насміхання часто приховане, тим і небезпечніше. Усмішка і насмішка, дарма що в їхній основі той самий корінь, — цілком різні: усмішка живиться радістю, насмішка — злом; ділимося з кимось усмішкою, щоб іще комусь було радісно й добре, а насмішкою — аби було зле.
«Немає зла, щоб на добре не вийшло» — це прислів’я підходить для всіх випадків. А ще кажуть, що з насмішки люди бувають, а насмішникам очі вилазять. Цицерон — чи не найкраще тому підтвердження. «Горошина! Горошина!» — насміхалися з нього однокласники (латиною сісеr — горох). «Ще позаздрите моєму прізвищу!» — пообіцяв насмішникам завзятий хлопець; хто знає, чи був би він таким заповзятливим, якби не ті насмішки. Перший з-поміж усіх лукавих насмішників — Мефістофель. На його жовчному обличчі — знак найлукавішої, найгострішої іронії. Протистоїть їй лише те, що ніколи не може бути ні смішним, ані осміяним, — усесильний творчий дух любові (За А. Содоморою).
А. Доведіть, що це — текст, назвавши його ознаки й проілюструвавши їх прикладами.
Б. Визначте тему, комунікативне завдання тексту, стиль і жанр.
В. Складіть план тексту.

Объяснение:

Сьогодні я розповім вам про одні з улюблених квітів моєї мами, про іриси.

Ірис – це ароматна і ніжна квітка. Травень якраз пора його цвітіння. Природа обдарувала його всіма кольорами веселики від сніжно-білого до темно - фіолетового. Саме через це, квітка і отримала свою назву – на честь богині Іріди – богині веселки. Ірис – це символи дружби, довіри, надії. На острові Крит, на одній картині зображений жрець, а навколо нього квітучі іриси. Цій картині 4000 років! У стародавньому Єгипті цю квітку вважали символом красномовства, а у стародавній Аравії навпаки – символом мовчазливості, спокою.

Зацвітає ірис пізньою весною, різними кольорами, одні – бузкові – як сутінки, інші – кольору вогненних пісків, а ще інші сині – неначе безкрайнє море . Кажуть, що ці квіти виникли з мрій. Можливо це і правда, бо дивлячись на них поринаєш у свої мрії.