Прислів'я "Відкинувши одну ваду, набудешь 10 чеснот"
Поясніть, будь ласка !​

     Іван Франко написав багато чудових казок для дітей. Вони цікаві та повчальні.      

     «Фарбований лис» - одна із них. Головний герой твору – Лис Микита. Він має багато добрих рис. Він розумно уникав пасток, що готували для нього стрільці. Сміливий, спритний та вигадливий , коли треба знайти поживу не тільки для себе, а й для інших: він «ніколи не вертав з порожніми руками». Але дуже скоро загордився, став самовпевненим та хвальком, що завжди приводить до лиха. Не оминуло воно і Лиса. Швидко втікав від небезпеки, щоб його не наздогнали. Мудрість та хитрість до йому виплутатись зі складного становища: він заховався у діжці. Втомлений, терпляче чекав вечора серед їдкого запаху. Щире здивування переповнило Лиса від нового вигляду. І тільки небезпека минула, знову проявились найгірші риси: хитрість, брехливість, нечесність, хвалькуватість. Тому, коли відкрилась правда, сумна доля чекала Микиту - розлючені та обурені звірі пошматували його. Так зло було покарано.

      На мою думку, Іван Франко надав рисами Лиса , що звір багато в чому подібний на людей. Казка вчить бути чесними, оптимістами, знаходити вихід у складних  ситуаціях, поважати інших. Ось що я можу сказати про Лиса Микиту.
Думаю щось підійде

ответ: подія якої я ніколи не забуду

Це була осінь. Ніч надворі поглинала мої думки, все про що я могла думати, так це про те, яке ж воно, справжнє життя? В чому його сенс? Від чого залежить життя? Стільки питань було у моїх думках... Ці питання були неймовірно складні й замкнені в великий круг, у якому не було дверцят що б увійти в цей круг, розібратися з думками, та закрити все на ключ. Такі були мої бажання на той момент... Та все змінилося на наступний день. За вікном падав дощ, все було в тумані, навкруги тільки дерева й густий парк, дощ дедалі ставав сильнішим, та чомусь мені кортіло вийти на нічну прогулянку. Я швидко зібралася духом та вийшла на двір. Я жила в центрі міста, за вікном був дуже великий парк. Коли я вийшла з хатини, я звільнилася на секунду від своїх думок, та протерши великі стомлені та засмучені оченята я помітила що забула свою темно - сіру парасолю. Дощ все більше ставав буйним, та повернутися додому мені не так вже й хотілося... Я продовжила свій шлях. Туман ставав густішим, сонце заховалося за будинки, на небо припливли чорні хмари на сірих човнах.

Я йшла до куточка парку, там була моя улюблена лавка де ніхто не сидів. Ця лавка була закрита від місцевості густими деревами

Объяснение: дальше пиши сам, это отрывок из моей книги, мой Инстаграм _dasje_ooaoaoaoaoaoaoaoaoao_, я дописываю книгу, могу скинуть