к же нам хочеться ясності у світі явищ, що оточує нас. А даремно поспішаємо. Варто дослухатись до лауреата Пулітцеровської премії Торнтона Уайдлера: "Ясность представлений - великая добродетель. Но тот, кто прежде всего ищет ясности, рискует и упустить что-то важное, ибо есть истины, для уяснения которых необходимы терпение и время. Требование ясности, или хотя бы логики, немедленно и во всем сушит ум, постепенно суживает кругозор".
Тож доцільніше побути в полі проблеми, щоб завдяки терпінню зануритися глибше.
А відтак бути ближче до істини.
Щодо традиційної класно-урочної школи, важливо оцінити її в перспективі того, що "вічними є лише зміни", і зорієнтуватися на творенні змін на краще.
Класно-урочна система: плюси та мінуси
Людей багато, а світ один. Тому-то й потрібно мати систему узагальнених та уніфікованих моделей світосприйняття: досить людям узгодити сенс понять - і вони зрозуміють один одного.
Поширення ідей класно-урочної школи Яна Коменського на весь світ стало універсальним базисом сучасної цивілізації. Але системна здатність до відтворення стандартних моделей не вичерпує всіх культурних потреб людства. Освіта без стимулювання різноманітності засушить душу цивілізації, а цивілізація без системних засобів до сталого розвитку втратить суспільно-осмислене життя як таке.
Сучасна школа, додаючи до класно-урочної діяльності системну роботу факультативів, гуртків, секцій, студій, здійснення проектів, досліджень, акцій тощо - робить крок у майбутнє. Освітнє поле активної діяльності школярів поза "партою" здатне впливати на рівень освіченості не менше ніж класні уроки. Втім, без системного стандарту, що дають класні уроки, воно не спрацює.
Без обов'язкових уроків освіта стає як "лебідь, рак та щука".
Проблема нашої школи в тім, що уроки аж надто багато перебирають на себе.
Ліричний герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага життя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він постає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш «Душа моя похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась. «Я хочу сліз!» стає своєрідним рефреном, в якому звучить виклик. І тільки кінцівка вірша пояснює, чому виникає таке дивне бажання. «Я хочу сліз, бо серце розірветься від страждань». Ліричний герой розуміє, що позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.
