Поділіть їх на склади! добрий, гуртожиток, вимова, вигода, випадок, кулінарія, квартал, кілометр, барометр, навчання, заняття, дрова, олень, дочка, дівчина, ознака, ластівка, веретено, коромисло, кропива, кишка, простий, захід,
навзаєм, наклеп, довідник, договір, переспів, розбір, провідник, доповідач, алфавіт.

- Здрастуй! Мене звати Миколка.

Привіт! Я Мишко. Ти з якого міста приїхав?

- Я з Одеси. А ти?

- А я з Костянтинівки .

- А в якій це області?

У Донецькій.

- Цікаво. Я в Донецькій області взагалі ще не бував. А ти бував у Одесі?

- Так, минулої осені ми їздили на екскурсію до Одеси.

- От добре! Тобі сподобалося наше місто?

- Так, а найбільше мені сподобалися Потьомкінські сходи та гарний вид на морський вокзал. Дуже велична картина. Я обожнюю кораблі. Можливо, стану моряком.

- А в твоєму місті є море? Адже Донецька область має вихід до моря. Вибач, я не дуже добре географію знаю.

- Ні, в нас моря немає, адже ми знаходимося на півночі області. В нас завод металургійний є. Раніше у нашому місті працювало кілька потужних підприємств, але потім вони порозвалювалися.

- Мабуть, Костянтинівка – невелике та затишне місто?

- Так, невелике. Воно було б затишнішим, якби завод не димив та не коптив так. Мешканці міста скаржаться.

- А якщо ти вирішиш стати моряком, то приїдеш вчитися до нас, в Одесу?

- Так, до вашої морської академії. Або до Маріуполя, де є її філіал.

Цей твір змусив мене згадати найбезтурботніші роки мого життя. Я не можу назвати якийсь один найяскравіший спогад мого дитинства. Я багато чого пам’ятаю, і кожен мій спогад – безцінний.  В найпершу чергу згадуючи дитинство, я згадую Закарпаття, в якому практично виросла. Я дуже часто їздила з мамою до родичів, і більшу частину дитинства провела зі своїм двоюрідним братом Вітьком. Це мій найулюбленіший братик! Пам’ятаю, як ми з ним гралися в схованки та разом малювали різні будиночки. Пам’ятаю, як він вчив мене їздити на велосипеді та переносив на плечах, коли нам потрібно було пройти через гусей, яких я так боялась.  Також пам’ятаю, що він дуже любив мене лякати і я через нього постійно боялась сама ходити по будинку, чи виходити в ніч на подвір’я.  Досі згадую ті відчуття, що виникали, коли я блукала по дому. Мені тоді здавалося, що цей дім немов замок! Кожна дрібниця тоді сприймалась зовсім інакше. Найбільш за все я любила кімнату з балконом на другому поверсі. Вона була майже пуста, і до неї практично ніколи ніхто не заходив, що додавало ще більшої, якоїсь, інтриги. Це лише маленька частинка мого дитинства, яка для мене являється найдорожчою! Раніше я дуже хотіла скоріше подорослішати, а тепер розумію, що саме дитинство було найсолодшим моментом мого життя і дуже шкода, що не можна повернутися назад та пережити все спочатку.