Якось під час уроку природознавства ми ходили до великого парку ігати за весняними змінами в природі. Підійшли до озера, а там — двійко лебедів. Прилетіли, як завжди, а тут зима. Плавають посередині, де вода не замерзає. Мабуть, голодні. Тому, як мені здалося, із надією поглядають на людей, очікують їхньої до . Ми швиденько побігли до кіоска, купили хліба й почали кидати лебедям із місточка. Красень-лебідь почав до їжі, лебідка за ним теж, але щось їй завадило. Лебідь повернувся, почав кружляти навколо подруги, пірнати, підштовхувати, але нічого не допомагало. Ми зрозуміли, що лебідка у чомусь заплуталася. Мабуть, хтось кинув у воду сітку, тонку мотузку чи ще щось таке. Якщо птахові не до , він загине. Ми всі захвилювалися, почали пропонувати різн порятунку. І тут я згадав, що мій дядько працює на пляжі охоронцем, там є й човни, і катамарани. Може, він спробує підібратися? На щастя, я застав дядька на місці. Той одразу погодився. Спустив човен на воду, почав підпливати. Лебідь, трохи відпливши, грізно на нього шипів, а лебідка била крильми по воді, намагаючись звільнитися. Дядько Іван поволі наближався, ласкаво умовляв птаху, просив не боятися. І та ніби зрозуміла, підпустила до себе, дала себе розплутати. Ми дуже зраділи й почали їх годувати. І замислилися над тим, чому одні люди живуть бездумно, кидають у воду непотріб, шкодять природі, а інші, навіть ризикуючи собою, намагаються цю природу рятувати.
Объяснение:
