Напишіть будь ласка суфікси у словах: попереду, посередині, зозла, щоразу, начисто, затепла, взимку, допізна, здалеку.​

Але чомусь, все одно чогось не вистачає...Чого ж?! Дітей! Ось, насправді, з чого починається будь-яка школа! З того золотого дзвонику, що несе у своїй крихітній ручці першокласник! Радісний сміх,  солоні краплинки в кутиках очей сентиментальних батьків, шелест яскравих ароматних букетів, цукотіння дитячих пантофлів – усе це є тим чарівним прологом, що веде у  таємничий світ під назвою «Школа».Школа, як окрема істота, що має свій вік, память, дух і навіть настрій. Вона не нарікає на упертість своїх старих дверей, луплення стін чи скрипучу підлогу, у неї усе бездоганне! А бачили б ви її у сонячні дні! Яка вона сповнена тепла і світла, що аж самому кортить іти шкільними сходами з усмішкою, до вух натягненою, пристрибуючи! Навіть, якщо на вулиці негода, школа залишається спокійною і врівноваженою. Її дух, запах життя , рух і розвиток  надихають колористику класів і коридорів різнобарв’ям, і  це одразу відчуваєш, ступивши на поріг.Історія – це те, що має початок десь далеко в минулому, існує тепер і немає остаточного завершення в майбутньому. Опісля ретроспективи, слід повірити вам сьогодення Школи. Наразі існує велика кількість нових проектів і задумок, які вже частково почали свою реалізацію, або лишень чекають слушної нагоди щоб вибухнути феєрверком цікавих ідей на радість мешканцям «Школи».   Невичерпному ентузіазмові  винахідників можна лише позаздрити. Це люди наполеглеві і розумні, які десятиліття присвятили освітній ниві, і  що справді знають суть навчального процесу від альфи до омеги.Тож перспективи є, і вони гарні. Процес історії продовжується. Ми всі разом творимо цю історію, рухаючись  лише у перед, у  наше майбутнє! І тільки від нас, від нашої наполегливості, від нашої старанності, від наших знань, від наших мрій залежить яким воно буде НАШЕ МАЙБУТНЄ !

Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.

Твори поета легко зрозуміти, бо в кожному можна відчути часточку Кобзаревої душі. Затамувавши подих, читала баладу „Причинна”, уявляла, як „ реве та стогне Дніпр широкий…”, місячну буряну ніч, чула крики сичів і бачила змучену чеканнями дівчину. Вона згубила найдорожче у своєму житті – коханого і тепер страждає, втративши сенс життя. Героїня постає перед нами безсилою, тендітною, ніжною істотою, яка залишається одна у всьому світі наодинці зі своїм горем та переживаннями. Уже в цій баладі відчувається фольклорний тип мислення Шевченка, тісний зв'язок з народом. Збурений Дніпро – то символ боротьби поневоленої української нації за свою свободу, символ України. Композитором Данилом Крижанівським створена пісня „Реве та стогне Дніпр широкий…”, яка стала одним із національних гімнів України.

Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.