Національний одяг — це святиня кожного народу. Вишита сорочка, вишитий рушник, хустка — здавна вважаються найсвятішим подарунком, коли хтось вирушає в далеку дорогу. Повага до одягу — це повага до свого роду, народу. Наші предки вважали, що нехтування національним вбранням призводить до втрати духовності. Із правіків одяг українців мав бути світлим. І вишитим. Чому так? Що за таїна в неодмінному прагненні прикрасити свій побут? Адже скрізь в Україні обмальовували хати, квітчали рушниками. Це була традиція, яку плекали й оберігали. Малюнки — не довільний набір ліній і кольорів, у кожній вишивці відображено уявлення людини про життя, а також довкілля.
Сорочка була й залишається головним одягом людини, про що свідчать давні приповідки: "Своя сорочка ближче до тіла", "Щасливий, бо в сорочці родився". Вважається, що сорочка, яка безпосередньо облягає тіло, є провідником магічної сили, прихованої в людині. Сорочка у чоловіків і в жінок мала символічне значення оберегу від злих вітрів і недоброго ока. Ось чому при виготовленні сорочки треба було дотримуватися цілої низки засторог і магічних дій (ворожінь).
Хустка теж здавна відігравала важливу оберегову функцію. Чи не через те вона так широко використовується в українському весільному обряді, починаючи зі сватання, коли дівчина на знак згоди підносила старостам хустку на хлібі, й закінчуючи "покриванням" молодої, таку хустку жінка зберігала все життя. Слід вивчати й повертати давні традиції носіння одягу, щоб ми теж навчилися бути в такій же гармонії з довколишнім світом, як і наші предки.
Объяснение:
Виступивши з творами для дітей ще у 20-ті роки, звісно, минулого століття, В. Сосюра (1898-1965) більшу частину віршів подарував маленьким читачам у повоєнні часи. Поет не тільки часто виступав у дитячих газетах і журналах, а й видав низку книжок, серед яких найбільшою популярністю користуються: «Травнева пісенька» (1950), «Весняний цвіт» (1952), «Моя онученька» (1960).
Досить звичайний за обсягом цикл Сосюри про Орисю, зігрітий великою любов’ю діда до внучки. Та хоча поет попереджає про родинний характер циклу: «Свої пісні складає для тебе твій дідусь», — з віршів постає типовий образ дитини такого віку, коли «на що вона не гляне, все пита: «Це що таке?». Орисю передусім цікавить гра («Орися кошика взяла»), причому цілком «серйозно» підтримана дідом. Ось вона йде на базар — «до другої кімнати», грається ляльками («Орися лялю роздяга»), наслідуючи поведінку дорослих.
Він був чудовим ліричним поетом для дорослих і дітей. Саме тому його вірші любили і нині люблять, бо про найпотаємніше говорив завжди відверто, не приховуючи радощів, болю і сумнівів.
Василь ЛАТАНСЬКИЙ
Володимир СОСЮРА
ДЛЯ ТЕБЕ ЗОРІ СЯЮТЬ
Для тебе зорі сяють,
онученько моя,
і в радості, без краю
квітками сад буя.
І сонце сяйвом грає,
куди не подивлюсь.
Свої пісні складає
для тебе твій дідусь.
ЛИШЕ ЗАЧУЮ РІДНИЙ КРОК
Лише зачую рідний крок —
і швидше б’ється серце…
Кладе з лопаточки пісок
Орисенька в відерце.
Для неї сквер — неначе ліс,
над сквером неба далі…
Вона пита, чи не приніс
їй дід нової лялі.
А люди скрізь усе спішать,
куди не подивися,
і діда з лялькою стрічать
біжить моя Орися.
Немов щебечуть солов’ї,
кругом неначе свято.
Цілую щічки я її
і ручки-рученята.
ОРИСЯ КОШИКА ВЗЯЛА
Орися кошика взяла
в маленькі рученята,
і на базар вона пішла
до другої кімнати.
А перед тим, коли іти,
вона сказала діду,
що треба моркви принести
й картоплі для обіду.
Та ось вона уже біжить,
жаліється хороша:
хотіла півника купить,
але не стало грошей.
ОРИСЯ ЛЯЛЮ РОЗДЯГА
Орися лялю роздяга
і укладає спати.
А сонця золота юга
не покида кімнати.
Проміння грає на столі,
у дзеркалі, на квітах,
тремтить у пташки на крилі,
в садах, росою вмитих.
День в’яже сонячні снопи
і кличе в даль, за річку…
Маленькі губки кажуть: «Спи!»
й цілують лялю в щічку.
СХОДИТЬ ДЕНЬ І ЗНОВУ ГАСНЕ
Сходить день і знову гасне,
посилає нам привіт…
І цікавий, і прекрасний
оточив Орисю світ.
Все я чую безнастанне
лепетаннячко дзвінке…
І на що вона не гляне,
все пита: «Це що таке?».
«Що таке?» — шумить машина
в голубих потоках дня.
«Що таке?» — цвіте жоржина,
пробігає цуценя.
Нахиляє вітер віти,
все своїм життям живе…
І горобчики, і квіти, —
для Орисі все нове.
І веселі краєвиди
день для неї розгорта…
І про все питають діда
ці малесенькі вуста.
ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в в солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, в бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
