Якось несподівано і крадькома прийшла у наше село зима. Білосніжна володарка зачарувала сад, гай, ліс, поле. Від її подиху все навколо вкрилось інеєм. Зима, напевне, притомилась. Сипала снігом, сипала — а решту витрусила під лісом. Коли я йшла дорогою до школи, навіть здивувалась: звідки ці горбики? І копиць ніби тут не було, і місцевість рівнинна. Піду гляну на поле. Там вже мала де розгулятись зима. Та диво. Скраю від дороги в окремих місцях видно чорні залисини. Ніби хтось акуратно підмітав сніг. А в селі виглядає все по-іншому. Хати зіщулились під снігом, ніби старенькі діди попахкують димом. На парканах шапочки снігу. Протоптані доріжки розповідають, куди попрямували господарі. Село взимку не гамірне, а поважне і спокійне. Лише собаки дратуються, чому так тихо, і гавкають голосно так, що інколи заснути важко. Я люблю своє зимове село. Як би ти не придивлявся і запам'ятовував кожен куточок, наступного дня зима обов'язково щось підмалює інакше.
