На мене чекає нова вершина, яку я збираюся взяти завтра зранку. Я залишаю позаду усе буденне і упевнено йду до перемоги. Головне - це не проспати, щоб прибути вчасно. Льодоруб я взяв... Попереду мене чекає прямовисна стіна, до якої веде карколомний підйом та хлипкий місток через неймовірне провалля. Веде нас в гори досвідчений провідник, якому беззастережно довіряєш, адже без цього в горах неможливо. Коли я, прогнавши геть зневіру у власні сили, подолаю двісті метрів по відвісній стіні, де можна вхопити за крило на льоту журавля або чаплю, я дістану рукою до найближчої зорі. Я відчую незбагненне блаженство, тільки треба досягти цієї вершини, що заховалася у хмару, взяти цю зірку і знести донизу. І потім заспівати від щастя, бо в гори ходять тільки справжні чоловіки. Ах, який величний небокрай, коли на нього дивитися зверху!
