Ідеальний журналіст існує в кожній людині і не завжди проявляє себе. Це він пише у стіл фейлетони, викривальні памфлети для такого ж ефемерного ідеалізованого читача, який, звичайно ж, з нетерпінням чекає ці твори. Цей читач може жити і в майбутніх поколіннях, які, безумовно, ще не розучаться зводити пам’ятники. Він працює пером у тиші самотності, даючи волю пригнобленому духу. Його перо – заручник у головного редактора чи жадібності, або одномоментного марнославства. Так хто ж він, цей журналіст, якого ніколи ніхто не дізнається? Якими шляхами він ішов, що він бажав, де заблукав і куди зник, цей безславний викривач?
Напевно, він був народжений у сільській місцевості Смоленської області Росії, де, якщо встати прямо і придивитися, то ясно видно всі нерівності, шершавості й відхилення від ідеалу вертикалі радянської дійсності. Далі народжуватися не варто – ти не зможеш зазирнути за лінію горизонту, і з часом у тебе може розвинутися провінційна короткозорість.
