Диктант Проповідь біля каміна Один парафіянин, який раніше щонеділі брав участь у літургії, перестав ходити до церкви. Минав час, а чоловік до храму не з'являвся, тож священник вирішив навідатися до нього.
Коли він прийшов до оселі, то побачив, що двері в будинок чоловіка були відчинені. Колишній парафіянин сидів сам-однісінький перед каміном. Побачивши священника, він кивнув йому й жестом запросив сісти. Зручно примостившись, священник
розглядав полум'я, що гарно вигравало в каміні. Чоловіки мовчали, але за кілька хвилин отець зненацька підвівся, узяв щипці,
схопив ними палахкотливу головешку й відклав її вбік, далі від вогню. Потім він сів— і знову запанувала мовчанка.
Самотня головешка перестала палати й ледве червоніла,
а згодом зовсім охолола й почорніла. Священник знову встав,
узяв щипці й поклав охололу головешку назад, у вогнище. За
мить вона запалала так само, як і решта. Відклавши щипці, священник мовчки попрямував до виходу й почув, коли дійшов до
порога, слова чоловіка: «Дякую за відвідини й проповідь. Цієї
неділі я обов'язково прийду».
