Представитель компании: - Добрый день. Меня зовут господин Н. Представляю компанию «Яблоки солнечного Крыма». Вижу, что у вас классный магазин, поэтому хочу предложить отличные крымские яблоки.
Клиент: (выдерживает паузу, и на лице появляется сообщение: «Опять, очередной лохотронщик хочет залезть мне в карман…»)
Представитель компании: — Отличные, свежие яблоки.
Клиент за предложение, уверен в том, что Ваш продукт качественный, но мы занимаемся нашими российскими яблоками и менять ничего не хотим. К тому же, у меня сейчас нет времени.
Представитель компании: — Я понимаю, что у Вас есть российские яблоки, но я Вам предлагаю новый продукт, он дешевле и даст Вам возможность расширить ассортимент и привлечь новых покупателей.
Клиент: (клиента не заинтриговало, поэтому он продолжает заниматься своими делами)
Представитель компании: — На начальном этапе я готов Вам предложить самые выгодные условия сотрудничества.
Клиент: (сделав один звонок отвечает) – На данный момент у меня завален склад яблоками, зайдите через две недели…
Представитель компании: Нет, ну Вы послушайте. И т.д.
Многие, кто самокритично к себе относится, конечно же, узнали в этом поведении себя. В этом коротком диалоге, представитель компании, наотрез, не хотел слушать клиента, его проблему, он все время рассказывал о своей: «Мне нужно продать тебе яблоки». Я уверен в том, что прейдя через две недели к клиенту, картина не поменяется, и представитель компании уйдет не с чем, с дыркой от бублика…
Одного разу я почула дуже захоплюючу історію від свого старого мудрого дідуся. Розповідь ця була про жорстоку Другу світову війну, яка розпочалася першого вересня тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року і з першого дня свого початку забрала сотні тисяч невинних людських життів. Мого дідуся, тоді ще молодого юнака, який і гадки не мав, що відбувалося, забрали служити в німецькі війська. Слухаючи його історію, я ніби сама пройшлася по залитому кров'ю полі бою, відчула серцебиття кожного солдата, який був злякани і виснаженим, але продовжував боротися за життя, почула голосні ридання матерів і жінок, які з кожним днем втрачали своїх рідних. На моє дивне питтання чи жаліє дідусь, що був на війні, від відповів: "ні!". Дідусь сказав, що саме війна показала йому справжне життя людей, всю жорстокість землі. Саме на фронті він знайшов однодумців і справжніх друзів, які готові були буквально закрити собою міни чи гранати, рятуючи безпомічних людей. Ця жахлива війна навчила дідуся бути справжньою людиною і цінувати кожну хвилину свого життя. Дослухавши його розповідь, я протягом довгого часу думала про незабутні події Другої світової війни і з кожним днем усвідомлювала все більше і більше, що мій дідусь - творець світової історії.
Вибачте, я не зразу проситала, що в науковому стилі
